Гордієнко встиг виконати величезну роботу. Він опитав сусідів зниклих, знайшов випадкового свідка біля одного з будинків і відновив переміщення Тарана за міськими камерами. Кілька записів показали автомобіль, що виїжджав за межі житлових кварталів, а подальший маршрут із високою точністю привів детектива до кар’єру. Савчук попередив: увечері туди приїде запрошена з сусіднього міста команда водолазів.
Якщо тіла піднімуть, зникнення семи й смерть восьмого перетворяться на розслідування серії вбивств. Сліди в квартирах, камери й показання свідків вибудуються в ланцюг, який неминуче приведе до людей Руденка. Довічне ув’язнення було не єдиною загрозою. Марина щойно почала повертатися до життя, і публічна справа знову змусила б її переживати те, що сталося, перед слідчими, журналістами й чужими людьми.
Таран запропонував розв’язати проблему звичним способом, але Кремінь одразу відмовився. Гордієнко не брав участі у злочинах, не покривав винних і чесно виконував роботу, за яку йому заплатив безутішний батько. Убити таку людину означало переступити межу, що відділяла відплату від звичайної розправи. Дістати сім тіл до вечора без спеціальної техніки теж було неможливо. Лишалася тільки пряма розмова.
Це рішення показало Руденкові, наскільки небезпечно змінився його власний світ. Іще недавно усунення перешкоди здалося б найпростішим виходом, але тепер перед ним стояла людина, чия єдина провина полягала в сумлінності. Якщо Кремінь засудить і його, усі слова про справедливість остаточно втратять сенс. Тоді розправа над вісьмома виявиться не відплатою конкретним злочинцям, а початком нової влади, яка знищує кожного, хто заважає. Андрій Миколайович не хотів ставати тим, проти кого сам почав це полювання.
Руденко вирішив прийти сам і показати детективові збережені записи. Він не розраховував на жалість, але сподівався, що людина, яка багато років спостерігала роботу системи зсередини, зрозуміє причини. Адреса орендованої квартири була на старій центральній вулиці. Андрій Миколайович відмовився від охорони, піднявся до потрібних дверей і подзвонив. Гордієнко подивився у вічко й відчинив без найменшого здивування.
Стіни кімнати були вкриті фотографіями, схемами й лініями, що поєднували події. Побачивши, наскільки точно відтворено полювання, Кремінь визнав, що програв. Детектив спокійно поправив: йому відомо майже все, крім місця, де сховані тіла. Ця фраза показала, що кар’єр поки лишається припущенням, але до підтвердження справді лишилося кілька годин.
Гордієнко нагадав про закон: навмисне знищення вісьмох працівників поліції лишається тяжким злочином незалежно від їхніх вчинків. Руденко поклав перед ним телефон і відповів, що ці люди зруйнували життя його доньки й багатьох інших дівчат. Детектив не став дивитися записи знову. Він уже знайшов їхні копії й досить добре уявляв масштаб скоєного.
Колишній слідчий визнав, що офіційне звернення майже напевно не дало б справедливого результату. Докази могли зникнути, свідчення — розсипатися під тиском, а винні в найкращому разі дістали б покарання, неспівмірне зі злочинами. Однак клієнт Гордієнка, батько Остапенка, був порядною людиною й щиро хотів дізнатися, куди зник його син. Перед детективом стояв вибір між правдою для одного батька й мовчанням заради пам’яті багатьох жертв.
Він попросив лише чесно назвати мотив. Якщо Кремінь діяв заради повернення влади, задоволення жорстокості чи захисту власного імені, розмова закінчиться негайно. Андрій Миколайович витримав його погляд і сказав, що вбивав заради справедливості, бо закон залишив дівчат без захисту. Він не просив виправдання й був готовий прийняти наслідки, якщо Гордієнко вважатиме відповідь брехнею.
Гордієнко зізнався, що майже ухвалив рішення ще до цієї зустрічі. Знайдені записи й результати власної перевірки переконали його: офіційна система не захистила б постраждалих і не покарала б винних по-справжньому. Відповідь Руденка була для детектива лише останньою перевіркою справжнього мотиву.
Детектив повернувся до столу й простягнув готовий звіт для клієнта. Згідно з документом, семеро поліцейських виявилися втягнутими в кримінальний конфлікт і зникли після зустрічі з невідомими противниками, а смерть Данилюка за кордоном була визнана окремим епізодом. Місцеперебування зниклих установити не вдалося. Гордієнко зауважив, що закон і справедливість надто часто розходяться, хоча людина його фаху не повинна миритися з цією розбіжністю.
Потім він скасував виклик водолазів і потиснув Руденкові руку. Своє рішення Гордієнко ухвалював не заради Кременя, наголосив він, а заради дівчат на записах, яким система вже одного разу відмовила. Андрій Миколайович вийшов на вулицю під дрібний осінній дощ. Лише опинившись на самоті, він дозволив собі глибоко вдихнути й відчути, як смертельна петля навколо родини несподівано послабла…
