Шукач мав надсилати Данилюкові фотографії зниклих товаришів і короткі повідомлення, що підтверджували: черга наближається. Савчук обережно зауважив, що така психологічна атака видається надто жорстокою. Кремінь нагадав йому про записи з телефонних архівів. Справжня жорстокість, сказав він, чекає на втікача наприкінці, а страх лише дасть час усвідомити неминучість.
Наступною ціллю в години, що лишалися до світанку, став Михайло Яценко. Сірий п’ятиповерховий гуртожиток стояв на околиці. Стажер жив на четвертому поверсі в кімнаті на двох, але сусід поїхав у відпустку. Фантом бачив крізь вікно, як хлопець збирає речі. Руки в нього тремтіли так сильно, що сигарета кілька разів випадала з пальців. Він явно хотів зникнути до ранку.
Унизу чергував літній вахтер, який заснув ще звечора. Сусідня кімната пустувала, двоє мешканців навпроти пішли розважатися й не збиралися повертатися до світанку. Переконавшись, що коридор вільний, Руденко дозволив вхід. Фантом, Таран і сам Кремінь пройшли повз сплячого вахтера й піднялися темними сходами, чуючи за дверима лише чуже хропіння.
Біля кімнати Яценка Задорожний розрізнив скрип ліжка. За його знаком Черняк вибив слабкий казенний замок плечем. Стажер сидів на вузькому ліжку одягнений, поруч стояла розкрита дорожня сумка. Побачивши незнайомців, він схопив великий ніж, але Таран перехопив зап’ясток і змусив випустити зброю. Фантом затулив йому рота й тихо попередив, що другої спроби опору не буде.
Яценко завмер, лише очі металися від одного прибулого до іншого. На столі біля пляшки лежала фотографія немолодої жінки. Руденко взяв знімок, і бранець одразу зажадав не чіпати його матір. Кремінь акуратно повернув фотографію на місце. Він відповів, що Марина теж не мала жодного стосунку до чужих амбіцій, однак це не зупинило Михайла в підсобці.
Стажер почав посилатися на накази Остапенка й запевняти, нібито боявся відмовитися. Андрій Миколайович нагадав: Яценко не просто перебував поруч, а сам записував злочин і явно тішився владою над жертвою. Телефон зі столу вимагав пароля. Після кількох марних спроб заговорити Михайло видушив потрібні цифри.
Фотографія матері й далі лежала на столі між ними. Яценко раз у раз дивився на неї, ніби чекав, що сама присутність знайомого обличчя здатна захистити від наслідків. Руденко розумів цей погляд. Він сам зараз чіплявся за спогади про Марину до лікарні — усміхнену, запальну, заклопотану навчанням. Але батьківська любов не скасовувала скоєного. Вона лише робила ціну чужого рішення зрозумілішою.
На кілька митей Кремінь уявив жінку зі знімка, яка дзвонитиме синові й не отримає відповіді. Ця думка завдала йому болю, але не змінила вироку. Михайло теж бачив перед собою чиюсь доньку й міг зупинитися, відмовитися, покликати на допомогу. Натомість він вибрав камеру телефона. Андрій Миколайович поклав знімок рівно на попереднє місце, не дозволяючи нікому зі своїх навіть торкнутися чужих речей.
У прихованій теці було сімнадцять файлів із Мариною. Руденко недовго дивився на список, потім забрав пристрій і наказав відвезти бранця до заміського будинку. Порожнім коридором Яценка вивели так тихо, що вахтер біля входу не прокинувся. Коли багажник автомобіля зачинився, Кремінь відзначив упіймання шостого учасника. До повернення Марченка Лікар устиг завершити цей незавершений рахунок, а кар’єр прийняв іще одне тіло…
