— Це, Ганно, сильний світу цього. Ходімо в кабінет. У мене тепер тільки один вихід — переписати на тебе половину ресторану. І за те, що ти врятувала всіх, і за те, що без тебе в мене його вже не було б. Хоча…
Ганна, яка не збиралася нікуди йти і вже нічого тим більше не підписувати, хитро подивилася на нього.
— Що, шкода стало?
Микита посміхнувся.
— Все-таки краще я з тобою одружуся. Ну дивись, скільки відразу вигоди. І ресторан ділити не треба, і шеф-кухар не втече. І мене нікуди більше не занесе.
Ганна розсміялася.
— Микито, ну це взагалі якось не романтично звучить. Та яка романтика в моєму віці, мені вже п’ятдесят скоро.
Вони брели вулицею, взявшись за руки. Їм було ніяк не закрити ресторан, тому що Микита раз у раз ліз до неї цілуватися. У них давно були стосунки, як вони самі казали, «для здоров’я». Але сьогодні вночі вони наче зробили крок в інший бік, і жити стало набагато цікавіше. Ганна почувалася молоденькою дівчинкою, а не солідною жінкою, та й Микита, схоже, відчував те ж саме…
