— Якщо доведемо, що кілки мають технічне обґрунтування, адміністрація не зможе вимагати їх прибрати. А якщо дім захищений і його цінність підтверджена, колишньому чоловікові буде складніше тиснути на продаж.
— Ти думаєш, це можливо?
— Думаю, так. Але нам знадобиться допомога фахівця. Інженера або архітектора, який розбирається в традиційних методах будівництва.
Вперше за кілька тижнів Надія відчула проблиск надії.
— Ти знаєш таку людину?
— Знаю професора з Івано-Франківська. Він в університеті викладає, вивчає старовинні техніки будівництва карпатських майстрів. Можемо спробувати з ним зв’язатися.
— І скільки це буде коштувати?
— Залиште це мені. Іноді вчені роблять такі консультації безкоштовно, якщо випадок цікавий. А твій випадок дуже цікавий.
Після того, як Матвій пішов, Надія лягла спати з легшим серцем. Вперше з моменту смерті Михайла вона відчула, що не зовсім самотня. Знайшлася людина, готова допомогти без осуду і користі. Але серед ночі її розбудив тривожний сон. Вона бачила страшну бурю, що насувалася на селище. Вітер такої сили, що виривав з корінням вікові смереки, зривав дахи, розкидав усе на своєму шляху.
Тільки її дім стояв непохитно, оточений золотистим сяйвом, яке виходило від загострених кілків. Прокинулася вона в холодному поту, з серцем, що шалено калатало. За вікном уже починався дрібний дощ, провісник наступаючої зими. Вранці Матвій з’явився рано, з термосом гарячого чаю і новинами.
— Доброго ранку, Надіє Петрівно. Поговорив учора ввечері з професором. Він дуже зацікавився і приїде завтра подивитися на кілки.
— Правда? Яка радість!
— І ще дещо. Поки розмовляв з ним, він згадав прогнози погоди. Цієї зими очікуються дуже сильні шторми. Деякі населені пункти в регіоні вже почали готуватися до надзвичайних ситуацій.
Надія відчула холодок уздовж хребта. Її сни підтверджувалися реальністю.
— Тобто кілки дійсно можуть знадобитися.
— Можуть виявитися не просто потрібними, а життєво необхідними. Різниця між тим, встоїть ваш дім чи буде зруйнований.
Решта ранку минула в клопотах. Надія прибрала в будинку, приготувала частування для професора, спробувала привести до ладу документи на власність. Вона була сповнена рішучості довести, що кілки на даху — не божевілля, а мудрість. Близько полудня біля хвіртки зупинилася машина. Надія визирнула у вікно і похолола.
З білого позашляховика виходив чоловік років 55, повнуватий, із сивіючим волоссям. Хода була все такою ж. Самовпевнений, вальяжний, ніби весь світ належав йому. Родіон. Він постукав у двері із зайвою силою.
— Надю, відчиняй. Це я, Родіон.
Вона глибоко вдихнула, зібрала всю мужність і відчинила.
— Чого тобі?
— Здрастуй. Оце так прийом. Двадцять років не бачилися, а ти навіть не запросиш увійти?
— Ні.
Родіон розсміявся тим самим сміхом, яким завжди користувався, щоб показати свою перевагу.
— Все така ж уперта. Гаразд, я прийшов, бо дізнався про твої труднощі. Хочу допомогти.
— Мені не потрібна твоя допомога.
— Звісно, потрібна. Подивися на цей дім. Старий, занедбаний. А ці штуки на даху… Надю, ти зовсім з глузду з’їхала? Все селище з тебе сміється.
— Це не штуки, це захист.
— Захист від чого? Від інопланетян? — Родіон розреготався над власним жартом. — Слухай, Надю, я знаю, що ти винна банку. Знаю, що сільрада на тебе тисне. Приїхав запропонувати рішення. Продаєш мені дім за нормальною ціною, я закриваю твої борги, ти залишаєшся на волі й можеш почати нове життя десь у теплому місці. Усі у виграші.
— А ти що виграєш?
— Задоволення від того, що допоміг матері своєї доньки.
Надія ледь не розсміялася від такого лицемірства.
— Родіоне, ти кинув мене і Віру 20 років тому. Не платив аліменти, не дзвонив, не цікавився. І тепер з’явився як благодійник? Люди змінюються, Надю. Ти – ні. Ти завжди був жадібним і розважливим. Чого ти насправді хочеш?
Родіон змінив тактику. Його голос став жорсткішим.
— Добре, давай начистоту. Я знаю людей, які скуповують землю в цьому районі. Туризм у Карпатах розвивається, земля дорожчає. Твій дім стоїть на хорошому місці. Я можу отримати за нього пристойні гроші, а тобі дам частку. Чесний бізнес.
— Це мій дім. Ми з Михайлом будували його своїми руками. Він не продається.
— Впевнена? Бо я можу зробити твоє життя дуже складним, якщо захочу.
Перш ніж Надія встигла відповісти, за спиною Родіона пролунав голос Матвія.
— Доброго ранку. Можу чимось допомогти?
Родіон обернувся, явно роздратований втручанням.
— Ні, дякую. У нас приватна розмова. Ви з родини Надії Петрівни?
