— Невже тобі теж подобаються ці парфуми? — спитала вона. — Я була певна, що молоді дівчата ними вже не користуються. А я й досі їх обожнюю.
Оксана знітилася й узяла в долоні кінці хустки. Вона пояснила, що власного флакона в неї немає. Парфуми належали мамі, як і ця хустка, а кашемір якимось дивом утримав запах на довгі роки. Господиня уважно вислухала коротке пояснення. Незручності не виникло: вони зайшли до кімнати, продовжили знайомство, і вже зовсім скоро Оксана відчула, що вечір виходить по-справжньому теплим і душевним.
Напруження, з яким дівчина переступила поріг, зникло непомітно. Мати Андрія виявилася напрочуд легкою в спілкуванні. Вона не підкреслювала посаду, не тиснула авторитетом і не намагалася нав’язати гості власну думку. З того, як вони із сином спілкувалися й розуміли одне одного, було видно: ці двоє давно звикли бути не лише родичами, а й справжніми друзями.
Стримана синя сукня нагадала Оксані мамину здатність виглядати бездоганно навіть у речі найпростішого крою. Зовні жінки не були схожі, однак обидві мали те рідкісне відчуття стилю, завдяки якому лаконічне вбрання здавалося особливо елегантним. Це порівняння виникло в дівчини ще в передпокої й поступово пом’якшило колишній страх перед знайомством.
Оксана вручила Андрієві приготований альбом, вибір якого був пов’язаний із його давнім інтересом до культури далекої країни й дідовими розповідями. За столом розмова точилася легко, без допитів із пристрастю й спроб нав’язати гості чужу думку. Теплий, спокійний вечір остаточно розвіяв напруження, з яким Оксана готувалася до цього знайомства.
Було помітно, що Оксана теж сподобалася господині дому — розумна, скромна й вихована дівчина справила добре враження. Андрій представляв її не просто університетською подругою, і мати ставилася до його вибору з довірою. Якби Марина могла почути Оксанині думки, вона напевно відразу заявила б: «Хотіла б я подивитися на того, кому не сподобалася б наша Оксана».
Ставлення господині не нагадувало формального дозволу, який дорослий син нібито має отримати перед продовженням знайомства. Вона давно поважала вибір Андрія — його друзів, а тепер, схоже, і коханої дівчини. Оксана побачила саме ту близькість, про яку чула в його розповідях: мати й син добре розуміли одне одного, але ніхто з них не намагався підпорядкувати іншого власній волі. Колишній страх стати причиною розладу поступово зникав, і наприкінці вечора гостя почувалася вільно.
Повертаючись додому, Оксана вже думала про запрошення у відповідь. Батько любив казати, що на гостинність належить відповідати такою самою гостинністю. До її власного дня народження було ще далеко, отже, формального приводу чекати не слід. Треба просто розповісти правду й запросити Андрія на вечерю. Але щоразу, коли Оксана уявляла цю розмову, рішучість кудись зникала.
Оксана міркувала і про те, чи запрошувати на майбутню домашню вечерю Марину. Подруга ніби почула ці думки на відстані. Перед початком останньої пари вона стрімко підлетіла до Оксани й радісно оголосила: здається, тепер і на її вулиці настало свято. Оксана мимоволі перейняла піднесений тон подруги й спитала, що саме сталося. Марина нахилилася до самого вуха Оксани й гарячим шепотом зізналася: вона закохалася. Ім’я пообіцяла назвати пізніше, бо просто зараз утікала на побачення.
Пізніше з’ясувалося, що обранця звати Роман. Але того дня Марина встигла лише осліпно всміхнутися, пообіцяти докладну розповідь при наступній зустрічі й стрімко зникнути за дверима аудиторії. На додаткові запитання часу не лишилося.
Того ж вечора Оксана й Андрій сиділи поруч на дивані й говорили про батьків. Розмова почалася з фотографії її мами. Андрій затримав погляд на знімку й тихо спитав, що сталося. Оксана не стала уникати відповіді: вона вже довіряла людині поруч і розуміла, що може поділитися з ним найтяжчим спогадом.
Оксана розповіла про рік хвороби, лікарняні коридори й батькові спроби знайти порятунок. Згадала лікаря, який чесно попередив їх про останню ніч, і коротке прощання біля ліжка. Мама вже четверту добу не приходила до тями, але після слів доньки й чоловіка її вії ледь помітно тремтіли. Оксана говорила крізь сльози й, як і раніше, свято вірила: той рух був відповіддю, мама почула їхнє зізнання.
Андрій ніжно обійняв її, міцно пригорнув до себе й без найменшого сумніву сказав, що мама все почула. Його впевненість була особливо важливою для Оксани. Потім молодий чоловік зізнався, що сам бачив, як ішов із життя його дід, і тому добре розуміє, наскільки дорогі рідним останні слова, сказані біля ліжка близької людини.
Трохи заспокоївшись, Оксана спитала про його родину. Андрій часто говорив про матір і діда, але майже ніколи — про батька. Він помовчав, збираючись із думками, і зізнався, що біологічного батька майже не пам’ятає. Дід завжди був поруч і фактично замінив хлопчикові батька. Перед смертю старий попросив онука берегти матір — тепер уже і за себе, і за нього…
