Коли вчителька відійшла, Влад обережно підняв руку.
— Ларисо Михайлівно, можна запитати?
— Якщо щодо умови.
— Ні. Чому в Назара не такий варіант, як у всіх?
Кабінет миттю завмер. Бондаренко повільно повернулася до нього й пояснила, що складність добирається з урахуванням індивідуальних обставин.
— Але ж це підсумковий іспит, — не відступив Влад. — Хіба завдання не мають бути однаковими?
Біля задньої стіни випростався Роман Петрович. Він явно не чекав, що хтось із учнів наважиться заговорити. Учителька зняла окуляри, ретельно протерла лінзи серветкою й холодно попередила Влада, що за порушення порядку він може отримати зауваження. Йому слід займатися власною роботою.
Руку хлопець опустив, однак запитання вже почули всі. Кілька людей подивилися на завуча, очікуючи відповіді.
— Продовжуємо виконувати завдання, — після короткої паузи сказав Гнатюк. — Усі питання, пов’язані з процедурою, розберемо після завершення.
Він хотів заспокоїти клас, але досяг протилежного. Якщо завуч назвав проблему процедурною, отже, проблема справді існувала. Дарина побачила різкий погляд, який Бондаренко кинула на Романа Петровича. До цієї хвилини вони здавалися єдиною стороною. Тепер між ними окреслилася перша тріщина.
Назар тим часом розв’язав десяте завдання. За складною заміною ховався не надто довгий інтеграл, і на папері знадобилося всього кілька рядків. Залишалися останні два пункти. Унизу одинадцятої сторінки він помітив примітку, набрану дрібним курсивом. Прохідний рівень для участі в літній університетській програмі становив дев’яносто відсотків. Поруч були реєстраційний код і пояснення: офіційна перевірка можлива, якщо внесено дані учасника.
Назар повернувся до початку. На першій сторінці рукою Бондаренко вже стояли його ім’я, прізвище, дата народження й дані школи. Учительці був потрібен низький бал, який можна було додати до рішення про переведення. Однак, заповнюючи бланк, вона сама перетворила задуману пастку на документ, здатний офіційно підтвердити результат.
Він глянув на Ларису Михайлівну. Та сиділа рівно, з усіх сил зберігаючи колишній вираз обличчя. І тоді Назар здогадався: її лякало не те, що він розбереться з кількома складними задачами. Вона боялася, що виконану роботу визнають справжньою.
До кінця лишалося двадцять дві хвилини. Попереду лежали два доведення, які йому ще не доводилося записувати самостійно. Але тепер хлопець бачив не лише математичну складність. Він розумів, навіщо цей іспит з’явився на його парті. Поруч зі страхом виникло інше відчуття — холодна, рівна рішучість довести все до останнього рядка.
Одинадцята задача займала майже половину аркуша. Потрібно було розглянути класи остач за простим модулем і встановити, за яких умов задана операція зберігає структуру. З першого читання формулювання здавалося навмисно перевантаженим. Назар прочитав його ще раз, відкинув зайві слова й помітив знайомий принцип: перебирати окремі випадки не потрібно, досить показати загальну закономірність.
Він записав означення, виокремив дві головні властивості й почав доведення від супротивного. Почерк став щільнішим і дрібнішим. Час спливав, але тривога вже не заважала — вона змушувала уважніше перевіряти кожен перехід. Назар ніби відчував, що зараз оцінюють не тільки його знання, а й право бути почутим.
Бондаренко перестала вдавати, ніби гортає журнал. Вона сиділа за столом, поклавши долоні перед собою, і регулярно поглядала на синю теку. Роман Петрович відійшов від стіни й наблизився до дверей. Після запитання Влада він уже не скидався на людину, впевнену в заздалегідь відомому результаті. Тепер завуч ніби вперше замислився, що його присутність можуть вважати не нейтральним спостереженням, а співучастю.
Телефон у нагрудній кишені Гнатюка кілька разів завібрував. Він не відповідав. У пам’яті звучало вчорашнє прохання Бондаренко прийти й «зафіксувати об’єктивну картину». Напередодні це формулювання здавалося розумним, а тепер набувало зовсім іншого сенсу.
У коридорі Павло Андрійович нарешті отримав повідомлення від Наталії Василівни. Вона вже поверталася з наради й просила зберегти всі матеріали в незмінному вигляді. Фізик надіслав їй фотографію затвердженого білого варіанта й пояснив, що в Назара лежить документ, схожий на закриту університетську діагностику.
Потім Мельник попросив секретарку перевірити журнал вхідних документів. До школи не надходило жодних сторонніх екзаменаційних комплектів. Ця проста відповідь перетворювала підозрілу дивину на серйозне порушення: Бондаренко не просто підібрала складніші задачі, вона використала матеріал, якого офіційно в закладі не було.
Назар завершив одинадцяте доведення й поставив крапку. Останнє завдання вимагало показати, що скінченна група простого порядку є циклічною. Формулювання теореми він знав, але самостійно її ще не виводив.
Дві хвилини пішли намарно. Назар написав початок, закреслив, знову вчитався в умову. Означення змішувалися в голові. І тут із коридору почувся знайомий обережний крок, потім голос секретарки. Слів хлопець не розібрав, але відразу зрозумів, хто прийшов. Після нічної зміни мати ступала саме так, ніби намагалася не тривожити втомлені ноги.
Оксану заздалегідь запросила Бондаренко. Напередодні вчителька зателефонувала до лікарні й попередила, що в її сина можуть виникнути серйозні труднощі з підсумковою атестацією. Про інший варіант вона не згадала й свого плану не розкрила. Попросила лише підійти до завершення іспиту заради важливої розмови.
Оксана закінчила чергування, не стала переодягатися, сіла в автобус і приїхала просто до школи. Тепер вона стояла перед дверима в блакитній медичній формі, тримаючи куртку на згині руки. Крізь вузьке скло жінка побачила сина за останньою партою й учительку, що сиділа навпроти нього з виглядом голови комісії.
— Можна зайти? — неголосно спитала вона.
Роман Петрович не відразу відчинив двері.
— Робота ще триває. Зачекайте кілька хвилин.
— Мені веліли прийти саме на цей час.
Завуч запитально подивився на Бондаренко. Та ледь помітно кивнула. Оксана увійшла й лишилася біля дверей. Діти озирнулися, але Лариса Михайлівна не зажадала дивитися в аркуші. Їй було потрібно, щоб мати побачила завершення іспиту й подальшу перевірку.
Учителька все ще сподівалася повернути події до початкового сценарію: непосильна діагностика, низький бал, мовчазна згода родини на переведення. Поява матері на кілька секунд позбавила Назара зосередженості. Він уявив, як вона всю ніч доглядала важких пацієнтів, а тепер замість сну приїхала слухати звинувачення на його адресу. Усередині піднявся сором, хоча соромитися йому не було чого.
Саме цього й домагалася Бондаренко: хлопець мав відчути себе причиною материнської втоми й невдоволення дорослих. Назар стиснув олівець. Потім згадав іще одну батькову фразу: не можна брати на себе провину тільки тому, що хтось вимовив звинувачення впевненим голосом.
Він повернувся до останньої задачі. Порядок кожного елемента ділив порядок групи. Оскільки загальне число було простим, будь-який елемент, крім одиничного, міг мати лише той самий порядок. Отже, він породжував усю групу. Напруження почало відступати. Доведення виявилося коротким, не простим, але прозорим.
Назар почав писати, не пропускаючи жодного логічного переходу. За вікнами протягнувся вантажний потяг, шибки тихо здригнулися. У класі майже ніхто вже не розв’язував. Навіть ті, хто не закінчив звичайний варіант, сиділи нерухомо.
За чотири хвилини до дзвінка секретарка прочинила двері й передала Гнатюкові записку. Прочитавши її, завуч зблід. Наталія Василівна поверталася й вимагала зберегти кожен екзаменаційний аркуш без виправлень і вилучень. Крім того, директор чекав негайного пояснення походження синьої теки.
Роман Петрович склав записку й сховав до кишені. Бондаренко подивилася на нього, але він відвернувся. Пролунав дзвінок. Назар дописав останній рядок, іще раз перевірив висновок і поклав олівець на край столу. Відповіді стояли навпроти всіх дванадцяти завдань.
Лариса Михайлівна підвелася. Холодна впевненість повернулася на її обличчя, однак тепер трималася лише зусиллям.
— Час вийшов. Здавайте роботи.
Насамперед вона попрямувала до Назара й забрала синю теку. Оксана подалася вперед, але зупинилася. Повернувшись до столу, Бондаренко дістала червону ручку.
— Раз уже навколо цього варіанта виникло стільки непотрібних розмов, перевіримо його негайно і при всіх.
Назар зустрівся поглядом із матір’ю. Вона не всміхнулася, тільки ледь помітно кивнула. І тієї ж миті двері кабінету розчинилися ширше. На порозі стояла Наталія Василівна Черненко, притискаючи до боку шкіряну теку. Побачивши синю обкладинку й червону ручку в руках Бондаренко, вона миттю посерйознішала.
— Ларисо Михайлівно, відкладіть ручку, — рівно мовила вона. — Перш ніж щось перевіряти, ви поясните, яким чином цей іспит опинився у вас…
