Дмитро тим часом сидів сам у своїй квартирі. Марина пішла після їхньої першої серйозної сварки. Вона не розуміла, чому після зустрічі з колишньою дружиною він раптом став холодним.
Але Дмитро вперше за довгі роки залишився сам на сам зі своїми спогадами. Він відкрив стару шафу. Усередині лежала коробка.
Він майже забув про неї. У коробці були фотографії. Перша квартира. Перший офіс. Їхнє весілля. Оксана сміялася на фотографії, а він дивився на неї так, ніби вона була найдорожчою людиною у світі.
А потім Дмитро знайшов знімок, який змусив його завмерти. Оксана була вагітна. На фотографії вона стояла поруч із ним, поклавши руку на живіт.
Він згадав той день. Вона запитала: «Ти щасливий?»
Він відповів: «Щасливіший за всіх на світі». А за кілька років він сам зруйнував усе. Дмитро заплющив очі.
І раптом зрозумів те, чого раніше не хотів визнавати. Він втратив не просто дружину. Він втратив жінку, яка знала його до того, як у нього з’явилися гроші.
І тепер, можливо, єдиною людиною, яка могла пробачити йому, був його власний син. Але для цього Дмитро мав спершу заслужити право знову називатися його батьком. У цю мить телефон знову задзвонив.
На екрані висвітився невідомий номер. Дмитро відповів: «Алло».
На тому кінці кілька секунд панувала тиша. Потім пролунав спокійний жіночий голос: «Дмитре, якщо ти хочеш поговорити з Оксаною, тобі доведеться спершу дізнатися всю правду про те, чому вона купила твою компанію».
Він випростався. «Хто ви?» Жінка не відповіла. «І ще одне. Не намагайтеся звинувачувати Оксану. Якби вона справді хотіла знищити вас, ваша компанія вже перестала б існувати». — «Що ви хочете сказати?» — «Я хочу сказати, що людина, яка зараз поруч із вами, приховує від вас набагато більше, ніж ви думаєте».
Зв’язок обірвався. Дмитро кілька секунд дивився на телефон.
Потім повільно промовив: «Марина». І вперше за весь цей час його охопило справжнє відчуття страху. Якщо незнайома жінка казала правду, то, можливо, і зустріч в аеропорту була зовсім не випадковою.
І Оксана, можливо, знала про це від самого початку. Дмитро ще довго сидів нерухомо, не випускаючи телефон із руки. Фраза незнайомки знову й знову звучала в голові…
