Машини зупинилися півколом за двадцять кроків від Оксани. Із позашляховиків вийшли озброєні чоловіки в шкіряних куртках і спортивному одязі. Кабан з’явився серед перших, із перев’язаними кистю й плечем та пластирем на скроні; його обличчя виражало таку ненависть, ніби всі приниження Вадима були завдані особисто йому. Останнім зі службової машини вийшов сам Гнатюк.
Поруч із ним стояв Павло Левченко, нервово поправляючи окуляри й озираючись на край кар’єру. Вадим закурив, спитав, навіщо Оксана змусила їх стільки бігати, і похвалив за рішення з’явитися добровільно. Вона відповіла, що прийшла закінчити справу. Спокійний голос дратував його сильніше за погрози.
Кабан пообіцяв стягнути кожен втрачений ящик і кожну хвилину страху. Гнатюк урвав його й зажадав показати зошит. Оксана кивнула на речмішок, повідомивши, що там записані поставки, незаконні обшуки, частки поліції й підписи Левченка. Павло Миронович спробував заговорити офіційним тоном і запропонував віддати документи в обмін на можливість покинути місто.
— Ви все ще називаєте себе законом? — спитала Оксана. — Закон не фабрикує справ і не продає вироки. Ви паразитували на ньому, поки він не став схожим на вас.
Левченко нагадав, що вона одна проти цілої системи. Оксана відповіла: перед нею не система, а двоє наляканих чоловіків і озброєна охорона, якій платять за мовчання. Вадим звелів облишити міркування й передати мішок. Двоє бійців рушили вперед.
Оксана підняла речмішок над чорною водою. Вона попередила: ще один крок — і докази опиняться на глибині, а копії тієї ж години рушать далі. Чоловіки зупинилися. Левченко тихо сказав Вадимові, що Оксана блефує і жодних союзників у неї не лишилося.
Гнатюк не був певен. За останні дні жінка виконала кожну погрозу, проникла в найзахищеніші місця й знала розмови, яких не мав чути ніхто. Він підняв долоні, удаючи миролюбність, і запропонував назвати ціну. Гроші, нові документи, від’їзд, забезпечене життя — усе, що вона захоче.
Оксана сказала, що чужа кров зробила їхні гроші марними. Їй потрібно лише повернути подіям правильні назви: крадіжка має називатися крадіжкою, зрада — зрадою, а невинуватість — невинуватістю. Вадим почав повільно рухатися вбік, відволікаючи її розмовою. Кабан водночас заходив зі спини.
Щоб вивести Гнатюка на зізнання, Оксана спитала, чи справді її підставили лише через партію металу. Вадим усміхнувся. Йому подобалося пояснювати власну владу, особливо коли він вважав результат вирішеним. Він повідомив, що батько Оксани надто глибоко копав під керівництво підприємства й виявив зв’язок родини Левченка з махінаціями.
За словами Вадима, Оксана ставила надто багато запитань і могла передати відомості перевіряльникам. Тому її вирішили прибрати, а смерть батька допомогла закрити ще одне джерело небезпеки. Гнатюк назвав це справою, у якій не було нічого особистого. Левченко спробував зупинити його, але Вадим уже не міг замовкнути.
Він нагадав, що Оксана вижила всупереч їхнім розрахункам. На її місці інша людина давно б зникла, однак вона повернулася й знову стала заважати. Тепер, заявив Гнатюк, виправляти стару помилку будуть остаточно. У розпорядженні Оксани старий пістолет із кількома патронами, у його людей — автомати, і вибратися з чаші кар’єру неможливо.
Мікрофон під ватянкою передавав кожне слово спостерігачам. Оксана відчувала легку вібрацію рації й розуміла: зізнання записано. Але Кабан опинився вже надто близько. Він раптово стрибнув, намагаючись перехопити її руку з мішком.
Оксана розвернулася й ударила його речмішком. Залізяччя всередині відкинуло чоловіка в багнюку. Вадим миттю пірнув за машину й заорав, щоб відкрили вогонь; над кар’єром спалахнули перші постріли…
