Оксана впала й перекотилася за бетонний блок. Кулі вибивали з краю кам’яну крихту, спалахи сліпили, гуркіт багаторазово відбивався від стін. Левченко сховався за відчиненими дверцятами автомобіля й кричав, щоб не влучили в речмішок. Думка про збереження доказів хвилювала його більше за людське життя.
Стрілянина ненадовго стихла. Вадим зажадав, щоб Оксана вийшла, і пообіцяв довгу розправу за все пережите приниження. Відповіді не було. За блоком жінка дістала сигнальну ракетницю й перевірила положення старої цистерни.
Вона прицілилася не в людей, а в покинуту машину біля ємності із залишками пального. Потім голосно спитала Вадима, чи справді він вирішив, що вона прийшла торгуватися. Гнатюк виглянув із-за позашляховика. Оксана натиснула спуск.
Сигнальний заряд із шипінням перетнув темний простір і вдарив у ціль. Спалах освітив дно кар’єру, слідом прогримів вибух. Порожню машину перекинуло набік, полум’я охопило розлите пальне, двох охоронців збило ударною хвилею. Решта кинулися врізнобіч.
Водночас на краю кар’єру загорілися потужні прожектори. Через гучномовець пролунала команда скласти зброю й підняти руки. Співробітники незалежної служби внутрішнього контролю почали спускатися двома дорогами, перекриваючи виїзди. Вони не підпорядковувалися Кравченкові й не були пов’язані з Левченком.
Охорона Вадима розгубилася. Одні кинули автомати відразу, інші намагалися дістатися до машин, але шлях перекрили. Кабан лежав біля води, притискаючи руки до обличчя. Гнатюк стояв за позашляховиком із пістолетом і дивився на Левченка, ніби вимагав пояснити неможливе.
Павло Миронович зблід. Він твердив, що куплені всі начальники в окрузі й ніхто не міг провести операцію без його відома. Оксана підвелася з-за блока. Вона повідомила, що справжні записи вже в тих, хто чув їхню розмову, а в мішку лежать лише залізяки й порожній блокнот.
Вадим навів на неї пістолет. Він прохрипів, що все зрозумів надто пізно, і пообіцяв забрати Оксану із собою. Жінка ступила вбік у мить пострілу. Куля пройшла по вже розірваному рукаву, не зачепивши тіла, а відповідний постріл співробітника з краю кар’єру вибив зброю з руки Гнатюка й змусив його впасти на коліно.
Більшість охоронців уже лежала обличчям у землю. Левченко скористався димом і кинувся до входу в службовий тунель. Вадим, накульгуючи, подався слідом: страх перед співробітниками служби виявився сильнішим за біль. Оксана помітила їхнє зникнення й зрозуміла, куди веде прохід.
Співробітники ще не бачили вузького входу за екскаватором. Оксана крикнула керівникові групи, що головні підозрювані тікають у підземні приміщення. Двоє співробітників увійшли першими, вона пішла слідом, показуючи дорогу. На розвилці дим і багаторазове відлуння розділили групу: чоловіки звернули до кроків, що долинали ліворуч, а Оксана помітила сліди на мокрій глині й попрямувала правим коридором. Десять років тому ці двоє втекли від відповідальності через кабінети; тепер вона не дозволила б їм зникнути через підземний хід.
Тунель звужувався й повертав до старого цегельного заводу. Попереду чулися важке дихання, лайка й суперечка. Левченко вимагав, щоб Вадим віддав йому зброю й затримав переслідувачів. Гнатюк звинувачував покровителя в провалі й погрожував розповісти все, якщо його кинуть.
Оксана йшла по пам’яті, підсвічуючи шлях маленьким ліхтарем. Вона знала, що бічний коридор закінчується глухим кутом, а єдиний вихід проходить через бункер із важкими дверима. Біля розвилки заздалегідь лежав приготований лом. Оксана підняла його й погасила світло.
Вадим і Левченко влетіли до бункера, розраховуючи знайти зовнішній люк. Його давно заварили. Коли чоловіки зрозуміли, що потрапили в замкнене приміщення, Оксана вже стояла в дверному прорізі й тримала їх на прицілі. За спиною наближалися співробітники, однак товсті стіни глушили голоси.
Левченко підняв руки першим. Вадим сіпнувся до кишені, але Оксана попередила, що другого шансу не буде. Він повільно витяг запасний пістолет і поклав на підлогу. Жінка відштовхнула зброю ломом і наказала обом сісти на залізні стільці під єдиною лампою…
