Вадим привітав її нарочито весело й спитав, чи зручно їй було повертатися після такої довгої відсутності. Левченко лише ледь підняв кутик рота, розглядаючи жінку як прикру помилку, яку система чомусь не виправила. Оксана кинула речмішок на килим. Важкий металевий брязкіт змусив обох чоловіків насторожитися.
Гнатюк відчинив шухляду й поклав на стіл пачку грошей. Він запропонував їй узяти все, поїхати найближчим потягом і більше ніколи не з’являтися в місті. За його словами, тут у неї не лишилося ні дому, ні реєстрації, ні майбутнього, а місцева адміністрація, поліція й суд давно підкорялися новим господарям. Оксана не удостоїла гроші й поглядом.
Вона спитала Левченка, чи й далі той прикриває злочини паперами, чи тепер отримує свою частку напряму. Чоловік повільно підвівся, поправив краватку й нагадав, що її колись погубила надмірна прямота. Якби Оксана погодилася брати участь у схемі із заводським майном, стверджував він, то не провела б десять років за ґратами. Тепер же вони створювали новий порядок, у якому людям на кшталт неї місця не передбачалося.
— Ви створили не порядок, а загін, — відповіла Оксана. — Уявили себе пастухами, хоча насправді лише годуєтеся з тих, кого залякали. Ви забрали в мене роки, позбавили матір листів, відібрали квартиру й досі називаєте це законністю.
Вадим перебив її й заявив, що житло перейшло місту, а потім було чесно викуплене ним під склад. Оксана нагадала, яким він був десять років тому: дрібним злодюжкою, що виносив із підприємства дріт і просив не повідомляти начальству, бо вдома нібито нічим годувати дітей. Вона пошкодувала його. У відповідь він відніс Левченкові відомості про чужі махінації, приписав усе Оксані й допоміг прибрати єдину людину, яка відмовилася брати участь.
Гнатюк схопився й ударив долонею по столу. Він закричав, що тепер володіє магазинами, складами й частиною колишніх підприємств, а Оксана прийшла до нього в лахмітті й сміє щось вимагати. Якщо він накаже, її закопають у безіменній ямі, а Кравченко сам підпише протокол про напад на мирних підприємців. Наприкінці тиради Вадим уже майже задихався.
Оксана тихо всміхнулася. Вона запропонувала йому спробувати й нагадала, що десять років училася чекати, помічати слабкість і відрізняти справжню владу від декорації. Куплені люди служать лише до першої серйозної загрози, а страх перестає бути зброєю, коли противник не боїться смерті. Левченко підійшов до вікна й зауважив, що правда нині не дорожча за одну кулю.
— Ваша система пережує вас і не помітить, — попередив він. — Ви робите останню помилку.
— Система складається з таких, як ви, Павле Мироновичу. А такі люди ламаються, коли розуміють, що колишні важелі більше не працюють.
Оксана підняла речмішок і сказала, що прийшла не просити й не торгуватися. Їй треба було подивитися їм у вічі, щоб вони напевно знали: вона жива і почала розбиратися з минулим. Охоронці біля дверей напружилися, але Вадим не наважився наказати їм напасти. Жінка розвернулася й вийшла з кабінету тим самим спокійним кроком.
На вулиці охоронець біля воріт плюнув їй під ноги. Оксана пройшла повз, розуміючи, що вже перебуває під наглядом. За першим перехрестям вона помітила темну машину, що повільно трималася осторонь, потім другу. Вадим підняв своїх людей швидше, ніж вона очікувала, однак квапливість підтверджувала головне: він злякався.
Оксана звернула в старий район і знову підійшла до свого будинку, цього разу з іншого боку. Двоє нових охоронців уже стояли біля дверей квартири й оголосили, що приміщення використовується під склад, а колишня господиня офіційно померла. Сперечатися вона не стала. Їй потрібне було документальне підтвердження, тому вона спустилася й попрямувала до житлової контори.
За столом сиділа повна жінка в синьому халаті й розкладала пасьянс. Не підводячи голови, вона знайшла картку квартири й повідомила, що обох зареєстрованих там жінок виписано у зв’язку зі смертю. Мати померла кілька років тому, а донька, за наявними відомостями, не повернулася з ув’язнення. Оксана поклала перед нею довідку про звільнення.
Службовиця зблідла й зізналася, що документи принесли начальник поліції Кравченко та представник адміністрації Гнатюк. Вони запевняли, нібито мешканців не лишилося, а папери оформлено без порушень. Оксана забрала довідку. Тепер брехня Вадима існувала не лише в розмовах, а й в офіційному записі, підписаному людиною, яка ще вчора спостерігала за знущаннями в кафе…
