Наступні два тижні минули майже буденно. Уранці Антон приходив до майстерні, міняв мастило, перебирав підвіску й вислуховував скарги клієнтів на стукіт або надмірну витрату пального. У підсобці вони з Андрієм варили каву на старій електричній плитці й обговорювали лише роботу. Таке просте життя могло стати його життям, якби сім із половиною років тому він не відчинив двері людям із вигідною пропозицією.
На галявину Антон не їздив і не намагався дізнатися, що там відбувається. Рішення було ухвалено остаточно; повернення зробило б його людиною, яка спершу призначає покарання, а потім лякається власного вибору. Він чекав, коли ліс відкриє таємницю або назавжди збереже її серед дерев. У будь-якому разі Антон не збирався ховатися й перекладати відповідальність.
Новина з’явилася у вечірньому випуску. Екіпаж рятувальної служби проводив навчальний політ над віддаленим лісовим масивом, коли пілот помітив на галявині незвичайні предмети. Він знизився, передав координати, і за кілька годин до місця дісталася слідча група. Дорога виявилася настільки складною, що частину шляху людям довелося пройти пішки. Біля трьох кедрів знайшли людські рештки, прикріплені будівельними стяжками.
За два тижні ліс зробив своє. Експерти обережно повідомили, що смерть настала через сукупну дію кількох чинників. Поруч і далі жили величезні мурашники, байдужі до захисних костюмів, машин і спалахів камер. Для природи не існувало ні прізвищ Яремчук, Бондар і Литвиненко, ні давньої справи, обіцянок чи помсти — лише те, що опинилося на шляху колонії.
Найдивнішою знахідкою стали білі картки на корі. Дощі розмочили краї, але водостійкі літери збереглися. Слідчі прочитали ім’я вбитого вчителя, матері, яка померла на самоті, та Ірини, названої живою, але зламаною. Написи відразу пов’язали невідомий злочин з аварією семирічної давнини й долею Антона Шевчука.
Згодом керівник групи розповів журналістам, що за довгу службу бачив багато тяжких справ, однак саме картки запам’яталися йому найдужче. У них не було випадкового божевілля. Кожен напис був частиною холодної послідовності, складеної людиною, яка заздалегідь визначила винних. Зрозуміла логіка такого вчинку здавалася страшнішою за незбагненну жорстокість.
У майстерні Андрій вимкнув звук телевізора й подивився на Антона. Жоден не промовив ані слова. Антон спокійно витер руки ганчіркою, закінчив установлювати колесо й домовився з клієнтом про видачу машини. Йому були потрібні ще три дні, щоб упорядкувати все, що залишиться після нього. Останні години свободи він не хотів перетворювати на втечу…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
