Занурена в ці неприємні думки, Катерина ледве дотяглася до дому. У руках у неї був гігантський торт, який веліла привезти для свого синочка Лариса Вікторівна. І, підійшовши до під’їзду, вона почала міркувати, як би їй найзручніше відчинити двері, щоб не впустити торт. І в цю мить двері під’їзду розчахнулися, змусивши Катерину здригнутися від несподіванки.
Із під’їзду вискочила сусідка Катерини, банькатоока руда Світлана. Катерина мало не впустила торт від несподіванки й мало не впала сама. Але Світлана встигла в останню мить підхопити дівчину на льоту.
— Куди ж ти так преш, Світлано? Очі ж розплющуй, коли з під’їзду вискакуєш.
— Пробач, Катю, пробач, сонечко, — защебетала Світлана. — Чого це ти так розсердилася?
Катерина на секунду завмерла, поринувши думками кудись далеко, а Світлана, так і не почувши відповідей на свої запитання, поквапилася поставити нове:
— Ти все ще стрижеш, не пішла ще з перукарні?
Судячи з усього, Світлані хотілося поговорити.
— Стрижу. А чого б мені йти?
— Ой, ну так Лара мені сказала, що ти останнім часом погано стрижеш. Каже, що востаннє ти її обскубла, як бобика. Мабуть, просто настав час психологічного вигорання або просто око замилилося. Таке, кажуть, часто буває, коли довго однією й тією самою справою займаєшся.
Руда Світлана усміхнулася всіма своїми зубами й, зрозумівши, що, ймовірно, усього цього не варто було говорити Катерині, втекла так само швидко, як і з’явилася. А Катерина, відчуваючи втому від важкої коробки, насилу піднялася на третій поверх.
Лара ніколи не схвалювала вибір сина, не розуміючи, як так можна було вчинити: покинути дуже круту бухгалтерку й одружитися зі звичайнісінькою перукаркою. Однак, маючи таку радикальну думку про свою невістку, вона ходила стригтися виключно до неї. Мало того, що Катерина ніколи не брала з неї грошей ні за стрижку, ні за укладання, вона ще й робила все супер-супер, так що й причепитися було ні до чого. І як же могло так статися, що цього разу вона обскубла люб’язну свекруху як бобика? Вона не могла зрозуміти.
Зайшовши в порожню квартиру, Катерина обережно поставила на тумбочку важку коробку з тортом і присіла поруч сама. Вона вирішила прогнати від себе геть усі тягарні думки й налаштуватися на день народження чоловіка. Сьогодні в Артема свято, а отже, свято і в неї самої. А отже, сумувати не варто в жодному разі. Треба радіти й веселитися.
Добре, що вона вчора ввечері й сьогодні вранці вже все встигла підготувати, щоб почати сервірування святкового столу. Катерина поставила в духовку головну страву — свинину з картоплею, а потім узялася розкладати салати, приготовані напередодні. Щойно на «Мімозу» було покладено останню гілочку кропу, як грюкнули вхідні двері.
Катерина була певна, що це Лариса Вікторівна. Тільки вона так грюкає дверима, що це чує весь під’їзд. Так і є. На порозі стояла свекруха власною персоною й тримала за комір розчервонілого першокласника Даню…
