Сьогодні Катерина вирішила закінчити свій робочий день приблизно на півтори години раніше, ніж зазвичай. Річ у тім, що в її чоловіка Артема сьогодні був день народження, і їй треба було встигнути підготуватися до майбутнього святкування.
— Поліно, я сьогодні піду раніше. У мого хеппі-берздей сьогодні, тож май на увазі, гаразд? — звернулася Катерина до напарниці й звичним жестом зняла фартух, обтрусивши його від волосся.
Напарниця похмуро кивнула й незворушно продовжила чаклувати над укладанням волосся пишнотілої пані, своєї постійної клієнтки. Але, помітивши краєм ока, що Катерина вже складає інструменти, готуючись іти з роботи, побажала їй наостанок:
— Катю, ти тільки дивися, тримайся гідно. Не дозволяй своїй Гримзі Вікторівні вправляти тобі мізки.
— Гаразд, гаразд, не дозволю, — усміхнулася Катерина.
Гримза Вікторівна, або, за паспортом, Лариса Вікторівна, — це свекруха Катерини. Вона, як ніхто інший, уміла винести мозок будь-кому, залишивши від самовпевненості свого опонента самі уламки. Катерина знала про цю особливість матері Артема не з чуток. Але куди ж подітися? Сьогодні день народження її улюбленого синочка, і Лариса Вікторівна просто не може його пропустити.
Тому Катерина була готова до агресії з боку свекрухи. Але ж сьогодні було і її свято теж. Тому Катерина будь-що хотіла радіти за чоловіка цього дня. Сьогодні їй дуже хотілося бути для Артема найкращою у світі дружиною, а для цього їй самій треба бути ідеальною. Ларису Вікторівну треба було обходитись із нею якнайобережніше. Довкола неї слід було завжди метушитися, випрошуючи вказівки. Їй завжди доводилося приділяти багато уваги.
Тому одразу після роботи Катерина полетіла на інший кінець міста, щоб купити тортик Артемові. Той самий тортик, який пригледіла для свого ненаглядного синочка матуся. Самій Ларисі Вікторівні тягтися в таку далечінь за станом здоров’я не годиться. Лікарі забороняють. А Катерина може це зробити запросто. Вона ж молода. Не розвалиться, з’їздить….
