Ольга читала папери й підписувала, а директорка запитала:
— Ви щось дізналися про операцію?
— Так, навіть знайшла кілька відповідних клінік. Щоправда, ціна… Але нічого, я візьму кредит, продам прикраси, у мене багато від колишнього чоловіка залишилося. Викручуся.
Вони ще трохи поговорили, сходили по Ліду, і Ольга з донькою поїхали. Директорка сиділа у своєму кабінеті, потім узяла телефон і набрала номер.
— Алло, Дмитро вдома?
Увечері Ліда запитала, чи вміє Ольга пекти пиріжки. Ольга чесно відповіла, що не знає, бо ніколи не пробувала. Вони змовницьки перезирнулися й узялися до роботи.
Весело було дуже, але й брудно теж. Мало того що в борошні була вся кухня, у борошні були і Ліда з Ольгою. Вони так сміялися, коли Ліда схибила і яйце впало не в тісто, а в горнятко з кавою, яку Ольга паралельно намагалася пити, що не відразу почули дзвінок у двері.
Відчиняти пішли разом. На порозі стояв Дмитро. Він окинув поглядом Ольгу й Ліду. Вигляд у нього був настільки ошелешений, що дівчата перезирнулися й знову засміялися. Вони ніяк не могли заспокоїтися.
Дмитро обережно зайшов, потім зазирнув на кухню. Одразу все стало зрозуміло: Ольга — ще та кулінарка. Він зняв куртку, підкотив рукави й узявся до справи. Його мама пекла найкращі пиріжки в цьому місті, а він завжди їй допомагав.
Кухню нарешті було відмито, пиріжки з’їдено, і Ліда солодко спала. Вони влаштувалися на кухні. Дмитро почав першим:
— Ольго, пробач мені. Я не міг і подумати, що в тебе в житті таке сталося. Я, коли почув, що ти від дитини відмовилася, мене одразу накрило. Уже на вулиці подумав, що ж я тебе знаю, ти не могла. Дочекався директорку, а вона все мені й виклала про тебе. Так, Ольго, не ображайся, але постав себе на моє місце.
— Я не ображаюся, правда. Тільки ти ж розумієш, що ми все одно не можемо бути разом.
Дмитро не зрозумів: Ольга не пробачила його?
— Чому не зможемо?
— Ну, ти ж зустрічався з самотньою жінкою без проблем, а тепер у мене є донька, та ще й із проблемами.
Дмитро довго дивився на неї й ніяк не міг зрозуміти, вона серйозно? І тоді зрозумів, що серйозно.
— Що ти кажеш? Коли це дитина могла стати перешкодою, якщо людина кохає?
Ольга пручалася, щось пояснювала: що не хоче бути йому тягарем, що він зустріне ще хорошу дівчину, вона впорається і не треба її жаліти. Дмитро терпляче дочекався кінця її промови.
— Ну все, закінчила дурниці говорити? Яка дівчина? Я ж тебе кохаю. Навіщо ти мене відправляєш до якихось дівчат?
Ольга розгублено дивилася на нього. Дмитро всміхнувся:
— Я тут із другом говорив, він працює в клініці пластичної хірургії. Так от, він готовий узятися за нашу проблему.
Ольга дивилася на Дмитра, не відриваючи очей. Які ж різні все-таки чоловіки. Він їй ніхто, поки що ніхто, а Ліду бачив лише двічі й каже: «нашу проблему». Ольга розуміла, що так сильно скучила. Це не відчувалося, поки вона на нього ображалася.
Дмитро все говорив і говорив, а Ольга просто дивилася на нього й усміхалася. Як же вона про це мріяла: чоловік, донька, справжня родина.
