— Бабоньки, а Ксюшка ж третього чекає! — захлиналася новиною Світлана біля сільського магазину. — Тамара Григорівна сьогодні в медпункт заходила, все на власні вуха чула. Людмила Андріївна їй картку заводить, сама свариться, а та червона сидить, голови не підводить. Тільки бурмоче: інакше, мовляв, не могла.
Світлану недарма прозвали місцевим радіо. Приємна на вигляд жінка середніх років знала про всіх і вміла так розписати чужу пригоду, що заслухаєшся. Листоноші сам Бог велів розносити новини, хоча Світлана чудово обходилася й без небесного сприяння. Земних помічниць вистачало: пенсіонерка Тамара Григорівна, яка раніше працювала бухгалтеркою в їдальні, продавчиня Надія, шкільна технічка Тетяна.
Цей глас народу без запинки повідомив би, хто з ким зустрічається, до кого нагрянули гості й кого вчора підвозив фермер. Але вагітність Оксани була темою особливою — таку можна по кісточках розібрати. Під сорок жінці, двоє дітей без чоловіка, а тепер ще й третя дитина. А від кого — таємниця, вкрита мороком.
Втім, про старшу доньку в селі знали. Приїздив колись у контору з перевіркою Віктор Андрійович, начальник. Ксюшка там мила підлогу. Поїхав він перевіряти далі, а згодом народилася Ірка; про доньку він так і не дізнався. Років зо три Оксана побідкалася, а потім подалася працювати в райцентр. За пів року повернулася вагітною.
Її мати, тітка Галя, тоді сварилася: куди другого, якщо ще Ірку на ноги ставити треба! Однак з’явився Максимко. Тут уже Оксана нічого не сказала, і селянам лишалося тільки гадати. Підозрювали хазяїна кафе, де вона працювала, водія з адміністрації, а то й когось вищого за водія.
Краси Ксюші було не позичати, та жіночого щастя вона їй не принесла. Так і жила Оксана з матір’ю — при них росли двоє дітей. Знову влаштувалася мити підлогу в конторі, потім перейшла прибиральницею до місцевої адміністрації. А тоді дівчата з будинку культури покликали її в самодіяльність, і відкрилося в ній таке, чого раніше ніхто не помічав.
На концертах Оксана сяяла. Від її співу в слухачів усе всередині переверталося — стільки в ньому було душі. Жаліли жінку, бажали їй щастя. І ось знову живіт.
— Доспівалася собі на голову, — тепер пліткували. — Їздили з самодіяльністю по області, там, видно, й знайшовся хтось. Ох, Ксюшка…
Тітка Галя постаріла, ледве пересувалася по хаті. Максимко закінчував десятий клас, а красуня Ірочка поїхала в місто, довчалася в медичному коледжі. Розумниця, казали про неї, тільки от матері найпростіших жіночих премудрощів не пояснила.
Співчуття в цих розмовах одразу оберталося осудом. Знову дитина без батька! Стара от-от Богові душу віддасть — що тоді? На зарплату прибиральниці та допомогу не розженешся, а тут ще й донька-студентка. Савчуки й без того жили бідно.
Їхній старий дім будував ще батько тітки Галі. У стінах з’явилися діри, дах просів, вікна трималися на чесному слові, скільки не підфарбовуй лиштви. Оксана була вправна, сама давала раду господарству — життя навчило. Але вмілими руками нестачу грошей не заміниш.
З медпункту вона прийшла додому сумна, заглиблена у свої думки. На ґанку сиділа мати, ніби чекала саме на неї.
— Ну, що Андріївна сказала? — пожвавішала старенька.
— Та що їй казати, мамо. Поставила мене на облік. Тепер доведеться в район їздити, показуватися, — втомлено відповіла Оксана.
Галина Степанівна підтиснула губи. Ще один онук чи онучка — радіти б, а в неї туга зелена. Чого ж доньці так не щастить? І ж не гуляща вона. Непутяща, може, але за що їй стільки нещастя?
Взявшись до хатніх справ, Оксана думала про своє. Інші чоловіком сором прикриють і все життя гордо голову носять. Вона ж ні за ким не сховалася, жодної дитини в утробі не згубила — і тільки осуд чує. Чоловіки її десь лишилися, а люди судять, нічого до пуття не знаючи. Та й не зобов’язана вона перед ними звітувати. Нікому ніколи душі не відкривала.
З Віктором Андрійовичем поголос не помилився. Він став її першим великим коханням. У дев’ятнадцять років, не вступивши після школи до інституту, вона застрягла в селі й усе чекала принца, який приїде й забере її. Віктор був старший, зате обходливий, уважний, сипав компліментами. Ксюша повірила.
Вони зустрічалися в сільському готелі при їдальні. І лише потім він зізнався:
— Я одружений. У мене в місті дружина, донька…
