Денис упав на коліна. Усе довкола закрутилося, сльози лилися без упину.
— Неправда. Неправда.
— Саме правда. Не послухаєшся — кожному розповім. Скажу, що через тебе все сталося. Що заради такого сина вона жити не захотіла.
— Припини!
Крик долинув із-за спини Юрія. Обернувшись, він побачив перед собою Ігоря, а позаду нього — двох охоронців. Марина тримала телефон, записуючи те, що відбувалося. Віра й Кирило тулилися до ніг Світлани; вона тримала правнуків за руки.
— Ви незаконно проникли на приватну територію, — холодно сказав Ігор. — І погрожували дорослій людині. Тут є свідки, а ваші слова записані.
Юрій озирнувся. Пастка зачинилася.
— Та я з сином розмовляв!
— Марино, запис є? Вся розмова?
— Кожне слово.
— Добре. Передамо поліції. Разом із заявою про вимагання і проханням про судову заборону.
Юрій рвонув геть, але охоронці випередили його й притисли до землі.
— Пустіть! Я маю права! Не смієте!
— Покинувши Дениса, ти втратив право розпоряджатися його життям, — відповів Ігор. — А за вторгнення на мою територію й погрози людині, яку ми захищаємо, доведеться поплатитися свободою.
За кілька хвилин приїхала поліція. Юрія повезли в наручниках. Незаконне проникнення, погрози, вимагання — цього могло вистачити на довгий строк.
Коли машини поїхали, Денис і далі стояв навколішки посеред подвір’я. Світлана опустилася поруч із ним і обійняла.
— Усе скінчилося, любий. Усе скінчилося.
Він не відповів. У голові звучало тільки батькове: мати здалася, і винен у цьому він.
Настали дні важчі за всі, які Денис пам’ятав. Він лежав, дивлячись у стелю, не виходячи з кімнати. Не їв, не розмовляв. Думки поверталися до матері й слів Юрія: «Це я винен. Мене їй було замало, тому вона померла».
Марина намагалася заговорити з ним, але Денис не відповідав. Світлана найняла психолога, однак говорити з ним Денис теж відмовився. Ігор пробував захопити його навчанням, нагадував про роботу, але ніщо не знаходило відгуку. Уся родина розгубилася, не знаючи, чим йому допомогти. Тоді Світлані спала на думку інша річ.
Одного дня вона принесла до гостьового будинку стару картонну коробку з потертими краями.
— Можна я сяду?
Денис промовчав. Не почувши ні згоди, ні відмови, вона сіла на край ліжка й підняла коробку.
— Знаєш, що тут? Речі з квартири, де ви з мамою жили. Їх залишили на складі, коли тебе вперше влаштували в прийомну сім’ю. Зайцев допоміг мені їх розшукати.
Денис подивився, але не ворухнувся.
— Фотографії, листи… — Світлана дістала пожовклий конверт. — А ось тут твоє ім’я.
У Дениса часто забилося серце.
— Що там?
— Не знаю. Я не відкривала. Це тобі.
Він узяв конверт тремтячими руками й одразу впізнав почерк: «Моєму Денисові, щоб прочитав, коли виросте». Відкривав повільно, ніби тримав найбільший скарб. Усередині виявилися три складені аркуші, списані з обох боків.
«Любий мій сину! Коли ти прочитаєш цього листа, мене вже не буде. Лікар каже, що часу лишилося мало. Тому пишу: хочу, щоб ти знав правду й завжди її пам’ятав.
Від того самого дня, коли я дізналася, що чекаю на тебе, ти був найпрекраснішим у моєму житті. Кожна мить поруч із тобою — дарунок, аж донині. Ти давав мені сили, тішив, змушував усміхатися навіть тоді, коли було важко».
Далі читати Денис не зміг: літери розпливалися від сліз.
«Я знаю, як непросто з твоїм батьком. Ти бачив речі, яких діти бачити не повинні, і я про це гірко шкодую. Треба було краще тебе захищати, раніше піти. Але мені було страшно лишитися самій, сину. Я сумнівалася, чи зможу сама тебе виростити. Через страх і залишалася.
Але одного ніколи не забувай: я не здалася й не обирала смерть. Хвороба перемогла. За словами лікаря, навіть лікування лишало мені лише кілька місяців. Я не хотіла провести їх без волосся, мучачись від нудоти, знесилівши настільки, що не змогла б тебе обійняти. Для мене було важливіше прожити решту днів поруч із тобою, ніж отримати ще трохи часу, сповненого болю. Рішення ухвалювала я сама. Ти його не ухвалював і не відповідаєш за нього.
Якщо тобі колись скажуть, ніби тебе було замало, ніби заради тебе не варто було жити далі, — не вір. Це брехня. Ти важив для мене більше, ніж достатньо. Ти був усім»…
