Гуляли наприкінці травня. Сусіди притягли лави, навіс спорудили з підручних матеріалів. Мати наготувала страв із домашньої птиці, нарізала буженину, виставила смородинову наливку. Батько в новому піджаку сидів на ґанку, повторюючи кожному зустрічному, що заради цього дня варто було жити.
Лідія Павлівна приїхала до початку гулянь і міцно обійняла сваху.
— За таких статків могли б і ресторан орендувати, — голосно фиркнула тітка, яка окупувала найкраще місце.
— Невістку беруть не для того, щоб купюрами перед натовпом махати, — парирувала свекруха, — а щоб молоді в злагоді жили.
Свято обійшлося в дев’яносто тисяч, і Оксана, дивлячись на гостей, згадувала ту сльотаву трасу й чоловіка, який копирсався в заглухлому моторі.
До воріт підкотив фургон, що виблискував новою фарбою.
— Оціни напис, — кивнув Богдан.
На борту красувалася назва, складена з їхніх імен.
— На батькові гроші гуляти не планую. Взяв у лізинг. Перший внесок зібрав сам, відпрацював зиму без жодного вихідного. Далі доведеться гарувати.
— А твій фургон?
— У тестя на подвір’ї стоїть. Твій батько його полюбив більше, ніж мене, копирсається з ним від ранку до ночі.
Оксана розплакалася. Стояла посеред подвір’я й ревла, анітрохи не соромлячись сусідів.
Восени все вляглося. Оксана звільнилася й зайнялася кадрами в їхній власній невеликій конторі. Інна розрахувалася за нестачу й виїхала з міста. Савчук надіслала коротке повідомлення з побажанням жити своїм розумом і поїхала на стажування.
А Галина Іванівна стала підозріло часто прогулюватися повз їхній офіс. То по сіль, то аптеку шукає, то маршрут переплутала, хоча аптек і магазинів у цьому районі зроду не будували.
— Тітко Галю, ви до нас якими долями?
— Та просто мимо йшла.
— Повз що тут іти?
— Повз вас і йду, — не здавалася родичка.
Пізно ввечері Оксана поклала на стіл щільний конверт.
— Виплата за місяць — 30 тисяч.
— Вимагаю індексації до 35, — озвався Богдан. — Обов’язки множаться. Ваша родичка з яблуками в робочий час не оплачується.
— Це представницькі витрати.
Вона реготала, а він обіймав її зі спини. На полиці в коридорі лежав пошарпаний шляховий лист із чотирма правилами й п’ятим, найважливішим, — про бабусин сервант.
Про людину не можна судити за посадою, брендом куртки чи маркою автомобіля. Справжня ціна з’ясовується лише в одному випадку: з того, як людина поводиться поруч із близькими в найчорнішу ніч.
