— Спершу не дамо провести угоду, — відповів я. — Потім Роман Вікторович доб’ється нової перевірки твого стану й скасування опіки. Окремо займемося Артемом, грошима та прикрасами. А висновок Віктора Леонідовича передамо тим, хто зобов’язаний установити, як він з’явився.
Не відкладаючи до наступного дня, Роман Вікторович Коваль попросив суд тимчасово заблокувати реєстраційні дії з квартирою. До звернення він додав висновок Ігоря, заяву Валентини Петрівни й відомості про підготовку до продажу. Забезпечувальний захід ухвалили терміново; повідомлення отримали реєстраційна служба й нотаріальна контора. Завершити оформлення угоди стало неможливо.
За кілька годин із нотаріальної контори підтвердили, що подальші дії зупинено. Наташа, дізнавшись про заборону та вихід матері з пансіонату, відкликала подані для оформлення документи. Проблеми це не розв’язувало, але свідчило: вона зрозуміла, що колишню схему викрито й тепер кожен підпис доведеться пояснювати.
Наступного ранку ми зустрілися з адвокатом. Романові Вікторовичу було сорок вісім. Невисокий, лисуватий, моторний, він говорив неголосно, однак формулював думки так точно, що перепитувати не доводилося.
Він розклав документи й один раз, без зайвих повторень, пояснив порядок. Спершу суд має перевірити стан Валентини Петрівни й вирішити питання з опікою. Спір про місце проживання Артема розглядатимуть окремо, як і вимоги щодо грошей та прикрас. Медичний висновок Віктора Леонідовича направлять на спеціальну перевірку. Змішувати все в одній заяві не можна: кожне питання спиралося на свої докази.
Перше засідання призначили за три тижні. Попередня оцінка Ігоря давала підстави переглянути ситуацію, але остаточне обстеження доручили комісії, не пов’язаній із жодною зі сторін. Фахівці розмовляли з матір’ю без Наташі, без мене й без адвокатів. Їхній висновок збігся з тим, що Ігор обережно зафіксував у пансіонаті: Валентина Петрівна розуміла значення своїх учинків, могла ухвалювати рішення й захищати власні інтереси.
На засіданні обговорювали лише її стан, обставини попереднього огляду й підстави для опіки. Мати відповідала без підказок: називала дати, перелічувала ліки, докладно описувала квартиру й порядок оплати рахунків. Представники Наташі посилалися на вік і підвищений тиск, але комісія чітко відокремила звичайні вікові недуги від розладу, який позбавляє людину здатності міркувати. Сімдесят років не робили Валентину Петрівну безпорадною, а незгода з опікункою не означала втрати розуму.
Новим рішенням суд підтвердив право матері самостійно розпоряджатися своїм життям і припинив повноваження Наташі. Після набрання рішенням законної сили Валентина Петрівна знову одноосібно розпоряджалася квартирою. Вона письмово заявила, що ніколи не збиралася її продавати, а заборона зберігалася, доки остаточно не відкликали всі раніше подані заяви.
Увесь цей час ми жили в Семенича. В однокімнатній квартирі місця ледь вистачало на всіх, але ніхто не скаржився. Артем приходив після школи. Щоб зустрічі не перетворювалися на новий конфлікт, Роман Вікторович домігся тимчасового порядку спілкування: ми забирали сина після уроків, разом вечеряли й розбирали домашні завдання, а ввечері я проводжав його назад.
Побут залишався незручним і далеким від нормального, зате Артем більше не розмовляв зі мною пошепки. Іноді я пояснював йому математику, іноді просто сидів поруч, поки він писав. Поступово я зрозумів: не подарунків та обіцянок, а звичайної присутності батька йому бракувало найбільше.
Поки Артем писав, я дивився на його схилену голову й розумів, що довіра не повертається після однієї переконливої промови. Вона складається зі звичайних повторюваних днів: батько прийшов вчасно, дочекався після уроків, сів поруч за стіл і знову з’явився наступного дня. Саме таку надійність я тепер мав йому повернути.
Вечорами Семенич ставив варитися суп чи картоплю, мати беззвучно дивилася новини, а Артем займав кухонний стіл підручниками й зошитами. Якось за смаженою рибою ми вчотирьох захопилися суперечкою про задачу: у кожного знайшовся свій спосіб розв’язання. У кімнаті не було де повернутися, зате клацання ключа в замку більше нікого не змушувало здригатися.
Коли питання з Валентиною Петрівною вирішили, почалася окрема справа про те, з ким житиме Артем і як він зможе спілкуватися з обома батьками. Матеріали передали судді Гончаренко. Роман Вікторович попередив: тепер значення матимуть лише інтереси дитини, реальні умови її життя та вчинки кожного з батьків…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
