У день засідання ми підвелися раніше, ніж зазвичай. Валентина Петрівна довго застібала великі ґудзики на темно-синьому пальті, потім пригладила волосся перед маленьким дзеркалом Семенича, кутом якого тягнулася тонка тріщина. Вона уважно вдивлялася у своє відображення, ніби перевіряла не зачіску, а власну рішучість.
— Я хоч пристойно виглядаю? — запитала мати.
— Ти маєш вигляд людини, яка збирається говорити правду.
Вона обміркувала мої слова й задоволено кивнула.
Судовий коридор зустрів нас запахом запилених тек і старого паперу. Уздовж стін стояли потемнілі дерев’яні лави; на них люди притискали до себе документи й мовчки чекали, коли за дверима почнуть розбирати їхні тривоги. Роман Вікторович Коваль уже був біля зали. Він перегорнув підготовлені матеріали, переконався, що все на місці, й тихо нагадав матері:
— Валентино Петрівно, розповідайте лише про те, що спостерігали особисто й що стосується Артема: як він був одягнений, чи залишався сам, чим харчувався, чому йшов із квартири. Питання з житлом розглядаються в іншому провадженні.
— Я пів століття на заводі відпрацювала, — сухо відповіла вона. — Умію відрізняти побачене на власні очі від чужих розмов.
Наталія прийшла разом з адвокаткою — молодою жінкою в бездоганному строгому костюмі. Дениса Яремчука з ними не було: стороною у спорі про місце проживання дитини він не був. Наташа спочатку помітила мене, потім перевела погляд на Валентину Петрівну. На мить її спокій похитнувся, однак вона відразу відвела очі й знову надала обличчю непроникного виразу.
Зала виявилася тісною: три ряди лав, столи учасників і важкий стіл судді. Гончаренко, жінці років п’ятдесяти п’яти з коротким сивуватим волоссям і окулярами на тонкому ланцюжку, вистачило кількох хвилин, щоб установити порядок засідання. У її голосі вчувалося втомлене спокойство людини, яка давно звикла відділяти факти від красивих виправдань.
Роман Вікторович виклав нашу позицію стримано. Він передав суду зроблені першого ранку фотографії Артема, шкільні відомості про пропуски й погіршення успішності, пояснення Валентини Петрівни та документи про тимчасовий порядок моїх зустрічей із сином. Банківські виписки підтверджували, що гроші на сім’ю надходили регулярно, хоча на повсякденні потреби хлопчика витрачалася лише незначна їхня частина. Адвокатка Наталії заперечувала проти окремих матеріалів, посилаючись на форму, строки та зв’язок зі спором. Гончаренко вислуховувала її до кінця, а тоді коротко оголошувала, які документи приймає, а які не стосуються інтересів дитини. Коли останню теку відклали вбік, суддя підвела очі на мою матір…👉Продовження — натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
