Микола пішов слідом, хапаючись за стовбури й намагаючись не відставати. Десь позаду залишалися люди, які вирішили, що мороз приховає їхній злочин. Особливо виразно в пам’яті звучав хрипкий голос: «Старий не дійде». Ці слова тепер не лякали, а змушували зробити наступний крок.
Після перших кроків біль наче розподілився по всьому тілу. Кожен поштовх віддавався в плечі та боці, затерплі ступні майже не відчували опори, тому Миколі доводилося перевіряти кожен крок, перш ніж переносити вагу. Він ішов, вдивляючись у спину вовка, і поступово підлаштовував дихання під його рівну ходу. Сил це не додавало, зате не давало свідомості розпастися на окремі спалахи болю, страху й холоду. Поки попереду рухалася чорна постать, шлях зберігав напрямок і сенс.
Вовк часто зупинявся, втягував повітря й повертав вуха до звуків, яких людина не розрізняла. Якось у кущах майнув соболь, але, відчувши чужий запах, одразу зник. Звір іще трохи постояв, уважно перевіряючи простір довкола, а тоді знову повів Миколу вперед.
Далі стежку перетинали глибокі людські сліди. Поруч тягнулися смуги від саней чи волокуш, якими перевозили обладнання. Микола присів, наскільки дозволяв біль, і помітив візерунок підошви: широку п’яту перетинала коса тріщина. Слід залишив старий робочий черевик із дуже зношеним протектором.
Десять років тому лісник уже переслідував у цих місцях групу браконьєрів. Двох тоді вдалося затримати, а третій, високий рудобородий чоловік, утік через скелі. Схожий візерунок протектора Микола бачив і тоді. Це нічого не доводило й могло бути випадковим збігом, але думка про повернення того чоловіка посилювала тривогу. Якщо він справді зв’язався з видобувачами, напад підготували набагато ретельніше, ніж здавалося…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
