Сутінки швидко перейшли в ніч. Грім ішов попереду вздовж замерзлого струмка, а Микола дедалі частіше спирався на дерева. Забої нили, дихання стало коротким. Іти кригою було швидше, але небезпечніше. Вовк легко ступив на поверхню, тоді як лісник довго перевіряв її підібраною гілкою. Лише переконавшись, що лід витримає, він обережно переніс вагу вперед.
Посеред струмка голова знову запаморочилася. Микола завмер, боячись, що наступний крок стане останнім. Грім уже дістався берега, але раптом обернувся, підняв морду й прислухався. Здалеку долинуло протяжне багатоголосе виття. Лісом ішла вовча зграя, яка, ймовірно, відчула самотнього родича поруч із людиною.
Грім різко мотнув головою, підганяючи людину. Микола зібрав рештки сил. Коли до берега лишалося два кроки, під п’ятою хруснув лід і поверхнею розбіглася темна тріщина. Вовк стрибнув до краю, вхопив зубами куртку й смикнув. Микола впав на твердий сніг тієї миті, коли за його спиною провалилася невелика ділянка крижаної кірки…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
