— Якщо ти зараз усе зіпсуєш, ми втратимо студію й усе, що будували, — Артем говорив майже нечутно, але його пальці так стиснули Аннине зап’ястя, що шкіра під браслетом побіліла. — За десять хвилин ми забираємо дитину. Усміхайся, називай її донькою і навіть не думай при Ірині згадувати про борги.
Анна висмикнула руку й поглянула на чоловіка. У дзеркалі автівки його обличчя залишалося бездоганним: рівна щетина, світла сорочка, спокійний погляд людини, яка звикла з’являтися в кадрі підготовленою. На задньому сидінні лежали повітряні кульки, коробка з ляльковим будиночком і табличка «Ласкаво просимо». За все це вже заплатив рекламний партнер, який чекав на зворушливий сімейний ролик до вечора.
Останні місяці Артем повторював, що їхньому сімейному блогу потрібна «справжня історія». Після невдалої вагітності Анна довго не могла навіть чути дитячого сміху, а потім сама заговорила про всиновлення. Їй хотілося вірити, що це було її рішення. Та тепер у пам’яті дедалі частіше зринало, як чоловік гортав анкети й примовляв: «Ця надто доросла, цей хлопчик не підходить нашій аудиторії». П’ятирічну Машу він обрав одразу.
У центрі їх зустріла Ірина, фахівчиня із супроводу сімей. Вона ще раз нагадала, що перші тижні потребують тиші, передбачуваного розпорядку й мінімуму сторонніх. Артем кивав, сховавши телефон до кишені, але об’єктив крихітної камери на його нагрудній сумці й далі дивився вперед. Анна помітила це й уперше не вдала, ніби нічого не відбувається.
Маша вийшла в коридор у жовтій куртці, притискаючи до грудей старого полотняного зайця. Вона не кинулася до нових батьків і не заплакала. Лише запитала, чи можна взяти із собою зелене горнятко, з якого вона звикла пити какао. В автівці дівчинка сиділа рівно, не торкаючись спинки, і рахувала ліхтарі. Коли Анна обережно накрила її долоньку своєю, Маша не відсмикнула руки, але й пальців не розтиснула.
Біля будинку на них чекали фотограф і Лена, продюсерка сімейного проєкту та ділова партнерка Артема. Поряд стояв стіл із недоторканим тортом. Маша тричі переступала поріг: спершу дивилася в підлогу, потім повернулася не до тієї камери, а втретє не всміхнулася. Артем терпляче повертав її за двері, обіцяючи, що це останній дубль. Анна помітила, як дівчинка шепоче зайцеві: «Треба правильно, тоді залишать», — але вже заграла музика, і вона промовчала.
Уночі кульки здулися, запрошений фотограф поїхав, а величезний будинок нарешті стих. Анна прокинулася від легкого дотику до плеча. Біля ліжка стояла Маша — боса, із зайцем під пахвою та новим плюшевим лисеням, якого подарував Артем. Дівчинка нахилилася до Анни й прошепотіла одну фразу: «Мамо, я чула, як тітка Лена сказала татові: після сорокового відео мене треба відвезти назад…»
