Оксана не писала висновків, які не могла підтвердити цифрами. Вона написала те, що було.
Стаття витрат нетипового розміру, контрагент без верифікованої ділової історії, структура номінального управління. Три абзаци. Точно, без оцінок.
Це був червоний прапорець для тих, хто читатиме й ухвалюватиме рішення. О 10-й почали приходити колеги. Сергій, проходячи повз, зупинився.
«“Мідна гора”?» — спитав він, глянувши на екран. «Так. Це актив Черненка». «Я знаю».
Він дивився на неї кілька секунд. «Оксано, ти розумієш, що робиш?» «Роблю звіт, — сказала вона. — За даними з відкритих джерел».
«Ти розумієш, що я маю на увазі?» Вона відірвалася від екрана й подивилася на нього. «Сергію, — сказала вона, — ти три роки не порушував питання по “Альфа-Строю”. Ти сам мені це пояснив: так заведено, не чіпай».
«Я не засуджую. Просто я не можу так працювати. Це не хоробрість. Просто я не вмію інакше». Сергій довго дивився на неї. Потім сказав тихо, без іронії.
«Я знаю. Саме тому й дивлюся». Він пішов.
О пів на шосту вечора звіт був готовий. 41 сторінка. Оксана прочитала його цілком ще раз, повільно, кожен абзац.
Виправила два слова. Потім надіслала Левченкові. О 18:02 прийшла відповідь.
Один рядок. «Завтра о дев’ятій рівно. Обидва будьте готові».
Слово «обидва» вона перечитала двічі. Потім зрозуміла. Він, імовірно, вже викликав Черненка…
