Сергій та Олексій завжди змагалися, хоча й називали це дружбою. Сергій терпляче доводив роботу до кінця, а Олексій умів швидко знайти ефектне рішення й першим розповісти про нього керівництву. Коли Сергій придбав автомобіль, Олексій кілька тижнів відпускав шпильки про людину, якій знадобилася дорога оболонка. Згодом сам просив дозволити йому проїхати бодай одне коло, але Сергій відмовив: нова машина ще не була застрахована від чужої помилки.
Раніше Марина вважала цю давню образу невинною. Тепер вона зрозуміла, що Олексій згадував машину надто часто. Він запитував, як вона тримається на дорозі, скільки часу Сергій збирав на неї гроші, чи не шкода залишати гарну річ у гаражі. За кожним запитанням відчувалося бажання довести, що відсутній друг не може володіти тим, чого не здатен захистити особисто.
У середу Марина поїхала до Людмили, Сергієвої матері, відвезти продукти й допомогти пересунути важку шафу. Людмила не любила говорити про війну й ніколи не розпитувала невістку про те, чого та сама не розповідала. Вона лише поглянула на автомобіль із вікна й зауважила, що Сергій був за нього спокійний саме тому, що ключ залишився в Марини.
— Він рідко довіряє людям, — сказала Людмила, складаючи рушники на звільнену полицю. — А тобі довіряє беззастережно. Іноді я на нього через це серджуся.
Марина зачепила ліктем дверцята шафи. Людмила вирішила, що та втомилася, налила чаю й заговорила про дах, який протікав. У її голосі не було ані натяків, ані підозр, і від цього Марині стало ще важче. Дорогою додому вона не намагалася вигадати нове виправдання: п’ятнична зустріч залишалася її свідомим вибором.
У четвер Олексій зателефонував із майстерні. За його спиною брязкотів метал, хтось вмикав інструмент, тож Марині доводилося перепитувати. Він розповів, що розібрав власну машину для ремонту й до вихідних не збере, тому запропонував зустрітися біля її будинку та викликати таксі.
— Добре, — відповіла Марина. — О дев’ятій.
Олексій перевів розмову на меню кафе. Ніщо в його голосі не виказувало іншого задуму, і Марина була впевнена, що питання з поїздкою вже вирішене.
Уночі вона довго не могла заснути. Телефон лежав поруч, зв’язку із Сергієм не було, і темний екран здавався доказом того, що найближчими годинами її ніхто не побачить. Марина спіймала себе на цій думці й нарешті назвала її правильно: вона розраховувала не на свободу, а на безкарність.
Уранці в п’ятницю вона відчинила шафу, дістала сукню й приготувала її на вечір. Зізнання самій собі не зробило її сильнішою. Воно лише позбавило останнього зручного виправдання…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
