Увечері Сергій зателефонував по відеозв’язку. Зображення було темне, виднілися лише його очі та край коміра. Він запитав про машину, потім про Маринину роботу, а тоді надовго замовк. Вона вирішила, що зв’язок знову завис, але Сергій кліпнув.
— Ти почала дивитися повз мене, — сказав він. — Якщо в тебе щось змінилося, краще скажи прямо. Я витримаю правду. Не певен лише, що витримаю ще одну невизначеність.
Марина відчула, як усі заздалегідь підготовлені виправдання зникли. Сергій не звинувачував її, не вимагав присяг і не нагадував, чим ризикує. Він залишив їй вільне місце для відповіді, і вона заповнила його брехнею.
— Я просто втомилася бути сама. Між нами нічого не змінилося.
Сергій кивнув. За його спиною хтось покликав його, і розмову довелося закінчити. Перед тим як від’єднатися, він повідомив, що знову буде недоступний кілька діб. Марина сприйняла це як відстрочку, хоча Сергій лише попереджав про режим зв’язку.
Після дзвінка вона сама написала Олексієві: «У п’ятницю ввечері». Жодних умов більше не додала. Він відповів майже відразу, запропонувавши повечеряти в цілодобовому кафе на іншому кінці міста, а потім покататися нічними вулицями. Марина погодилася на кафе й не стала обговорювати, чим вони поїдуть.
До п’ятниці залишалося чотири дні. Наступного вечора Марина спустилася до гаража, щоб забрати з багажника складану сумку, й побачила на капоті тонкий шар пилу. Сергій зазвичай протирав машину навіть перед короткою поїздкою. Вона принесла відро води, м’яку ганчірку й майже годину працювала в холодному приміщенні, наче повертала лад не автомобілю, а власному життю.
У бічній кишені дверцят лежали Сергієві робочі рукавиці. На одній залишилася світла смуга від старої фарби, друга була акуратно зашита товстою ниткою. Марина поклала їх до бардачка й пригадала, як Олексій колись кепкував із Сергієвої звички лагодити речі доти, доки вони знову не ставали надійними.
Вона сіла за кермо, але не запустила двигун. Сидіння залишалося відсунутим під Сергіїв зріст, і Марині довелося тягнутися до педалей. У темному дзеркалі вона побачила себе там, де зазвичай відбивався чоловік. Уперше вона замислилася не про те, чи дізнається він про зраду, а про те, чи впізнає колишню Марину в жінці, яка зустріне його після служби.
Відповіді не було. Вона вийшла, замкнула автомобіль і гараж, а ключ повернула до верхньої шухляди комода. Усе тривало менш як хвилину, але тепер Марина точно знала, де проходить межа виявленої їй довіри. П’ятничної зустрічі вона не скасовувала й не намагалася назвати майбутній вечір невинним…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
