Двічі прочитавши ці слова, Олена притисла аркуші до грудей.
— Мама знала.
— Підозрювала, — відповіла Тамара Федорівна. — Тільки зупинити не встигла.
Віктор ступив до Олени, але зупинився, не торкнувшись її.
— Без вашої згоди завтра листа не оприлюднять.
— Я згодна. Прочитаю сама.
— Добре.
— І з Миколою обійдіться без цирку. За борги відповідати доведеться, але знущатися з його машини й одягу не треба. Нам уже відомо, як це буває.
— Заперечень немає.
— Оксана здійме крик.
— Відібрати папери охорона їй не дозволить.
— А Юлія?
— Тут вирішувати вам.
Олена подивилася на свідоцтво.
— Скажіть, чому ви все ж одружилися? Документи тут ні до чого. Їх можна було дістати й без весілля.
Віктор відповів після паузи:
— Тамара Федорівна показала вашу фотографію біля верстата. Пізніше я зустрів вас на ринку. Продавчиня вас обрахувала, а ви все одно заплатили їй за зіпсований товар. Я подумав: якщо людина добра й без свідків, може, вона зуміє побачити мене самого, без статків і компанії.
— Тому вирішили мене екзаменувати?
— Так.
— Любов’ю це не назвеш.
— Не назвеш. Обережністю в мене прикинувся страх.
— А тепер?
— Тепер боюся, що навіть про шанс просити вже не маю права.
Складаючи листа, Олена сказала:
— Спершу, завтра, я поверну своє ім’я. А з вашим розберуся потім.
Віктор кивнув і пішов до сторожки. Олена просиділа з Тамарою Федорівною до світанку. Вони згадували Клавдію: її поїздки в Озерний Ліг по деревину для верстатів, пісні в дорозі. Одного разу вона зняла туфлі й пішла босоніж по багнюці — не хотіла відставати від робітників.
На ранок Олена вибрала просту синю сукню, що лишилася в Тамари Федорівни з часів доньки. Весільна, біла, так і висіла на стільці.
— Не покажеш їм, що тепер за багатим заміжня?
— Нехай побачать Олену Гончар. Більше нічого не треба.
Машина чекала біля воріт. У темному костюмі, без щетини й бруду Віктор здавався молодшим. Олена впізнавала в ньому того, хто ділився останнім хлібом і лагодив їй туфлю. Того, кому довелося зрозуміти: добрий вчинок не звільняє від великої брехні, що стоїть поруч.
Він відчинив дверцята.
— Готові їхати?
— Ні.
— І я не готовий.
— Отже, хоч поїдемо без удавання.
Майже пів міста зібралося перед льонокомбінатом. Робітники чекали звістки про закриття; обласні журналісти приїхали, почувши, що підприємство купує холдинг. Стару вивіску на сцені закривала біла тканина.
Попереду сиділи Павло, Оксана, Юлія. Тут же були двоє кредиторів і Микола, за яким наглядав його адвокат. Втомлений, він уже не вдавав господаря зали.
Появу Віктора зустріли шепотом. Дмитро представив його, назвавши повне ім’я й посаду. Екран показав мости, складські комплекси, підприємства «Північного шляху», а потім проєкт відновлення комбінату.
— Холдинг «Північний шлях» погасив вимоги банку, — заговорив Віктор. — Робота триватиме. Борги попереднього керівництва не стануть причиною скорочення жодної зміни. Але в мене сьогодні не лише обов’язки інвестора.
Він подивився на Олену на краю сцени.
— Нещодавно Гончарі при свідках видали цю жінку за уявного злидаря. Я підтримував їхню оману. Мені здавалося: якщо моє серце колись зрадили, я можу перевіряти чужі. Так говорить пиха. Олена Павлівна поставилася до мене з повагою, нічого не знаючи ні про моє ім’я, ні про статки. Я ж приховував від неї частину правди.
На площі стихли голоси.
— Тому перед розмовами про мої гроші я маю попросити пробачення. Олено, я був із вами несправедливий. Ні врятоване підприємство, ні знайдені папери не можуть цього виправити.
Він поступився їй мікрофоном. Коли Олена піднялася на сцену, Оксана зашепотіла чоловікові:
— Не дай їй говорити!
Павло лишився на місці.
— Ваші вибачення я приймаю: ви визнали те, що сталося, — сказала Олена. — Довіряти вам чи ні, вирішу пізніше. Сьогодні важливі не статки мого чоловіка. Важливо зрозуміти, чому хтось дозволив собі принижувати бідного й розпорядитися жінкою, як непотрібною річчю.
Кілька робітників опустили очі. Були серед них і ті, хто знімав те, що відбувалося біля клубу.
— А тепер я розповім про мою матір. Її теж змусили зникнути — з історії комбінату.
На екрані Клавдія Гончар стояла біля старого ткацького верстата: робоча куртка, хустка на волоссі, латунний човник у руці. Олена дістала свій…
