— Мені чотирнадцять років твердили, що це марна пам’ять. Тим часом номер тут той самий, що в частки в першому кооперативному реєстрі. Мама володіла 42% льонокомбінату. Її спадкоємицею мала стати я.
Дмитро передав журналістам копії виписки. На екрані з’явилися дати й підписи.
— Про 42% я не знав, — Павло підвівся.
— А відмову підписав, — озвалася Оксана.
— Ти принесла дозвіл на тимчасове управління. Я не дочитав останню сторінку й поставив підпис.
Дорослий чоловік перекладав на дружину відповідальність за власний підпис.
Олена подивилася на Павла.
— Мама написала вам попередження.
— Листа я не бачив.
— Його перехопили раніше.
Тамара Федорівна вийшла вперед. Хвилюючись, вона трималася за край сцени.
— Я доставила конверт у дім. Оксана сказала, що Павло Степанович лежить у лікарні. Потім лист повернувся до мене без конверта. Я промовчала зі страху. За це відповідаю я.
Оксана схопилася.
— Стара наговорить будь-що! Де докази?
— В архіві адвоката зберігся оригінал, — відповів Дмитро. — А ще збереглися перекази на вашу фірму з довірчого рахунку.
Рядки сум заповнили екран. Ремонт, навчання Юлії, автомобіль, прикраси, ділянка за містом.
— Отже, за моє навчання платила Олена, — Юлія дивилася на матір.
— У родини спільні гроші.
— А мені казали про мамині борги, — нагадала Олена.
— Клавдія про тебе одну дбала. А мені треба було заступатися за власну дитину.
— Перед ким? Перед моїм ім’ям у реєстрі?
— Тобі дісталося б усе, Юлії — нічого.
— І ви вважали справедливим обікрасти одну, а обдурити обох.
Оксана обернулася до Павла.
— Скажи ж їм! Ти сам просив миру в домі.
Поки він повільно підходив до сцени, обличчя його ніби постаріло сильніше, ніж за кілька минулих років.
— Я просив зручності для себе, — промовив Павло. — Після смерті Клавдії дивитися на Олену не міг: бачив у ній дружину. Оксана називала її невдячною, навіювала, що доньці не можна довіряти, що борги Клавдії ледь не розорили фабрику. Погодитися було легше. Я погоджувався, підписував принесені папери. Сам грошей не забирав, зате відвертався щоразу, коли слід було спитати. Цим я теж брав участь.
Олена стиснула човник.
— Чому ж на весіллі знову відвернулися?
— Боявся втратити підприємство й ім’я. Тепер розумію: імені я позбувся, коли віддав свою доньку незнайомцеві, аби тільки не чути пересудів.
— Не треба ставати навколішки, — зупинила його Олена, помітивши рух. — Не влаштовуйте ще одну сцену, тепер із каяття.
Павло завмер.
— Що мені виправити?
— Для початку не питайте, чи скоро пробачу. Розрахуйтеся з робітниками, продайте покупки, оплачені маминими грошима, дайте свідчення. І не заради того, щоб я повернулася.
— Додому не приїдеш?
— Мого дому там давно немає.
Слідом підвелася Юлія. Мати вхопила її за руку, але втримати не змогла.
— Мені було страшно стати тобою, тому я сміялася, — сказала Юлія сестрі. — З дитинства мама твердила: якщо тебе знову полюблять, мене ніхто не помітить. Я вірила. Потім звикла брати від тебе сукню, бачити тебе з тацею й не чути заперечень. Мені було зручно.
— Сьогодні зручністю вже не раз намагалися все виправдати.
— Я не прошу вважати мене сестрою. Я хочу віддати те, що куплено за твої гроші.
— Тоді скажи правду слідчому. З рештою за один день не впоратися.
Юлія кивнула. Оксана лишилася в першому ряду сама.
— Невдячні всі! Дім на мені тримався, поки Павло пив, утративши дружину. З банками я домовлялася, Юлію ростила. І перед дівчиськом, якому й без того перепало надто багато, каятися не стану.
Олена більше не боялася зустрічатися з нею поглядом.
— Перепало мені чужих обов’язків і чужої вини. А ще — років, коли я сумнівалася у власній пам’яті. Мамину спадщину ви забрали. Тепер я вимагаю тільки своє.
Дмитро оголосив, що слідство отримало матеріали про підробку відмови й перекази грошей. Оксана попрямувала до виходу, де її зупинив сімейний адвокат. Без крику й наручників. Уперше ні впевненість її голосу, ні дорога брошка не могли змінити того, що стояло в документах.
Микола сам вийшов до мікрофона.
— Визнаю: проєкти належали іншим, я видавав їх за свої. Брав у борг, хоч повернути не міг. Але забезпечувальний платіж я собі не приписував. На запитання про допомогу родині відповів так, щоб почули бажане…
