Арка зустріла їх напівтемрявою й гулкою луною мотора. На іншому кінці виднілася прилегла вулиця, тиха й порожня. Саме там, за розрослим кущем шипшини, дядько Степан зайняв позицію.
Він підготувався з несподіваною ретельністю. Кашкет насунув нижче, плечі розправив, підборіддя виставив уперед. Мітлу перехопив за довгий жовтий держак так, що здалеку вона й справді нагадувала смугастий жезл. Щойно капот кросовера показався з арки, Степан ступив на проїжджу частину й владно підняв руку. Другою рукою він указав Назарові притиснутися до узбіччя.
Ефект вийшов миттєвим. Назар, виснажений сваркою, затором і маминими підказками, побачив лише головне: яскравий жилет, кашкет, сувору постать з-за куща й наказовий жест…
У голові в нього все склалося в одну страшну картинку: перевірка, зупинка, штраф, документи. Він ударив по гальмах так, що кросовер різко клюнув носом. Мирослава Іванівна верескнула, ткнулася вперед і дивом утрималася за ручку, а її велика сумка з глухим ляскотом полетіла під ноги.
— Назарчику! — заойкала вона, хапаючись за груди поверх строкатої кофти. — Це ж перевірка! Зараз платити змусять! Ти мене навіть пристебнути не попросив!
— Тихо, мамо, я сам, — прошипів Назар, миттю збліднувши.
Руки в нього тремтіли. Він судомно відкрив бардачок, витяг пластикову папку з документами, не з першого разу розстебнув ремінь і вискочив на холодне повітря. Уся ранкова поважність злетіла з нього, як погано застебнута куртка…
