Після дзвінка Оксана деякий час нерухомо дивилася на згаслий екран. Вона не відчула ні задоволення від власної правоти, ні полегшення через підтримку чоловіка. Усередині залишилася лише важка порожнеча, а напруження обернулося втомою в усьому тілі. Ще вранці їй здавалося, що вихідний стане приємним сімейним сюрпризом. Тепер звичні стосунки змінилися, і повернути все до колишнього стану вже було неможливо.
За годину й двадцять хвилин вона спустилася із сином на перший поверх. У передпокої вже громадилися три дорожні сумки й два напхані пакети. Наталя стояла перед дзеркалом, різкими рухами поправляла зачіску та підфарбовувала губи. Лариса Василівна сиділа на пуфі, притискаючи долоню до грудей, і з удаваною мукою хапала ротом повітря.
Максим смикав матір за рукав і нив, що не нестиме рюкзак, не хоче йти по спеці й узагалі нікуди не збирається. Оксана пройшла до кухні, налила в пляшку прохолодної води й поставила її на тумбу поруч зі свекрухою.
— Візьміть. У дорозі знадобиться.
Лариса Василівна демонстративно відвернулася й підібгала губи, наче навіть цей простий жест був новою образою.
— Ти ще згадаєш сьогоднішній день, — процідила Наталя, піднімаючи найважчу сумку. — Андрій недовго терпітиме, як ти поводишся з його матір’ю. Дуже скоро він виставить тебе так само, як ти виставляєш нас. Чоловіки можуть змінюватися, а рідна сім’я залишається назавжди.
— Андрій уже все знає, — урвала її Оксана. — Я щойно з ним розмовляла. Він сказав, щоб ви поверталися, і навіть не намагався вас виправдати.
Ця новина подіяла на Наталю сильніше за будь-який крик. Вона завмерла з відкритим ротом, а сумка вислизнула з рук і важко гупнула об підлогу. Лариса Василівна миттю перестала хрипіти, випросталася й подивилася на невістку ясним, сповненим ненависті поглядом.
— Не міг він такого сказати! — зірвалася Наталя. — Ти все брешеш!
— Зателефонуйте й запитайте. Тільки телефонуватимете вже дорогою, бо час вийшов.
Далі сперечатися жінки не стали. Наталя підхопила сумки, свекруха взяла за руку вередливого Максима. Оксана стояла на ґанку й дивилася, як вони йдуть гравійною доріжкою до хвіртки. Лариса Василівна дріботіла позаду доньки, а хлопчик раз у раз тягнув її назад. Хвіртка зі скрипом зачинилася. Оксана не рушала з місця, доки всі троє не зникли за поворотом тихої вулиці…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
