Вузол не піддавався, тому Вадим підчепив його нігтем і розірвав стягнутий шнурок. Він перевернув мішечок над розкритою долонею. Кілька секунд нічого не випадало, потім з оксамитової складки вислизнув широкий світлий перстень. Посередині тягнулася темна смуга, біля краю збереглася тонка насічка.
Ольга відразу впізнала прикрасу, яку бачила під час купівлі будинку. Перстень ліг внутрішнім боком догори, і на металі стали помітними слова «Ірина — Вадим» та дата багаторічної давнини.
Долоня Вадима розтиснулася. Перстень із дзенькотом упав на скло. Він відступив, перекинув келих, схопив свою сорочку й одразу її випустив. За мить Вадим уже босоніж біг до хвіртки, залишивши телефон, ключі й автомобіль.
Він розчахнув хвіртку й вискочив на доріжку. Перед воротами стояла Ірина Савченко. Вадим кинувся вбік, оббіг її й помчав уздовж огорожі, навіть не намагаючись нічого пояснити.
— Це обручальний перстень мого законного чоловіка, — промовила Ірина, дивлячись йому вслід. — Я подарувала його Вадимові в день нашого весілля. Збираючись сюди, він завжди залишав прикрасу вдома. Коли я побачила фотографію, то віддала перстень Дмитрові.
Ольга перевела погляд на відчинену хвіртку. Слідом за Іриною у двір увійшов Дмитро. Однією рукою він спирався на милицю й обережно переносив вагу на ушкоджену ногу. Пульта в нього не було.
Біля перекинутого келиха чоловік зупинився. Ольга шукала в його обличчі гнів, майже чекала крику, але побачила лише глибоку втому. Цей мовчазний спокій виявився для неї тяжчим за будь-які звинувачення…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
