За знаком свого шефа охоронці швидко обшукали ділянку й будинок. Невдовзі один із них повернувся й коротко кинув босові: «Чисто, але в лазні останній тиждень явно хтось жив».
«Де він, Марино Андріївно?» — із погрозливими нотками в голосі промовив багатій. Зрадити Андрія для неї означало втратити власну гідність. Марина раптом усміхнулася, дивлячись на цього впевненого у своїй безкарності чоловіка.
«Я не торгую людьми, Бондаренку. Його тут немає, він пішов, і допомагати вам я не стану». Обличчя Сергія спотворила шалена лють.
Він різко наблизився до неї й процідив крізь зуби: «Що ж, дуже шкода. Ви самі зробили свій вибір. Я особисто розчавлю ваш маленький світ. Від ваших салонів навіть назв не залишиться. А коли опинитеся на вулиці, тоді й подивимося, як заспіваєте». Він рушив до машини й махнув бригадирові. Той гаркнув, і всі охоронці потяглися до воріт.
Коли позашляховики зникли, Марина так і залишилася стояти на ґанку. Її коліна дрібно тремтіли від пережитого напруження. Але в грудях жила горда впевненість.
Вона вистояла: Андрія вони не знайдуть. Перший час після тієї зустрічі з громилами Бондаренка Марина жила на дивовижному емоційному піднесенні. Спогади про власну стійкість і про те, що вона врятувала людину, зігрівали серце.
Але поступово, тиждень за тижнем, це зігрівальне відчуття радості почало танути, поступаючись місцем глухому гнітючому смутку й невідворотній безнадії. Минуло кілька місяців. Погроза Бондаренка справдилася з моторошною точністю.
Її бізнес розсипався, наче картковий будиночок. Перевірки з різних відомств ішли одна за одною, роботу салонів призупиняли, її скарги на свавілля губилися, рахунки блокували, а налякані тиском згори орендодавці один за одним розривали решту договорів. Власниця мережі салонів опинилася на межі цілковитого банкрутства.
Банки один за одним холодно відмовляли в кредитах, і щоб бодай якось сплатити дедалі більші борги та виплатити майстриням останню зарплату, їй довелося піти на крайній крок — закласти власний будинок. Від Андрія не було жодної звістки: ані дзвінка, ані короткого повідомлення. Іноді в голові Марини зароджувалися страшні, чорні думки.
Невже Бондаренко все-таки його перехопив? Чи він просто забув ту, яка його прихистила? Часом їй хотілося завити від глухої самотності й безсилля. Одного сірого дощового ранку Марина похмуро перевіряла поштову скриньку. Серед купи рахунків і судових повідомлень її погляд раптом зачепився за цупкий незвичайний конверт…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
