Журналісти гарячково ловили кожне слово. Оператори великим планом знімали паніку на обличчях Бондаренка та його дружини. «Мене буквально від смерті врятувала ця жінка», — продовжив Андрій, міцніше пригортаючи до себе Марину.
«Лариса Петрівна Савченко, чиновниця адміністрації нашого міста, спочатку використала своє службове становище, щоб витіснити Марину з орендованих приміщень і розчистити ринок для бізнесу своєї доньки. Поки я підтверджував свою особу, вона разом із Сергієм посилила тиск на мою рятівницю: вони влаштовували незаконні перевірки й зрештою довели її до банкрутства, помстившись за мій порятунок».
«Це брехня, усе брехня», — пробелькотіла бліда Лариса Савченко.
Цієї миті до них підійшли троє чоловіків у строгих костюмах зі шкіряними теками — адвокати пана Коваленка. Один із них голосно оголосив зміст офіційних документів: «Пане Бондаренко, пані Савченко, проти вас порушено кримінальні провадження за фактами шахрайства в особливо великих розмірах, замаху на вбивство та зловживання службовим становищем. За ці місяці ми провели незалежні експертизи, які повністю підтвердили особу Андрія Михайловича Коваленка». Услід за юристами до осяяної світлом зали рішуче ввійшли працівники поліції. Приголомшена міська еліта мовчки розступалася перед правоохоронцями.
Під безперервні спалахи камер і в прямому телеефірі на зап’ястках Бондаренка та його зарозумілої дружини з важким клацанням замкнулися сталеві кайданки. Поліцейські повели заарештованих до виходу. Заплакана донька чиновниці, яка ще хвилину тому вдавала із себе королеву, залишилася зовсім сама посеред зали.
Минуло кілька місяців, і метушня довкола судових розглядів нарешті вщухла. Андрій повністю повернув собі керівництво будівельною компанією, крок за кроком наводячи лад у справах і відновлюючи своє чесне ім’я. Коли він повернув доступ до рахунків, то поїхав до банку й повністю погасив борги Марини, знявши обтяження з її закладеного будинку.
Але на цьому Коваленко не зупинився. Він допоміг відродити мережу салонів і вклав кошти в розширення бізнесу. На знак вдячності за свій порятунок Андрій викупив приміщення й оформив їх в особисту власність Марини, зробивши її бізнес по-справжньому незалежним.
Тепер приміщення для студій краси більше не залежали від примх орендодавців. Усі пережиті тривоги, місяці розлуки й боротьби лише зблизили їх. Та випадкова, доленосна зустріч холодного квітневого вечора стала початком чогось дуже великого та справжнього.
Одного з останніх теплих днів бабиного літа вони сиділи на веранді особняка. Унизу тихо й мирно дзюрчав струмок. Андрій ніжно обійняв кохану, дивлячись на воду, і з усмішкою промовив:
«Слухай, Марино, а давай я перебудую цей місток. Зведу тут над струмком щось монументальне, тріумфальне — на честь нашої перемоги над усіма ворогами. Як-не-як проєкт від самого Коваленка».
Марина весело розсміялася, зручніше вмощуючись у його міцних обіймах, і жартівливо похитала головою. «Залиш усе як є, Андрію. Нехай цей простий дерев’яний місток нагадує нам про нашу першу зустріч. Я ж тоді навіть подумати не могла, що той умілий майстер на всі руки, якого я прихистила в лазні, згодом стане моїм чоловіком». Андрій тихо засміявся, пригорнувши її ще міцніше. На серці в Марини було напрочуд спокійно, адже попереду на них чекало довге й по-справжньому щасливе життя.
