Просто перед нею, заступаючи дорогу, стояла чиновниця Лариса Савченко в химерній парчевій сукні, а поруч із нею — випещена молода дівчина із залакованими кучерями. «Треба ж, які люди! — голосно й уїдливо протягнула Савченко, оглядаючи Марину з голови до ніг. — Невдаха й банкрутка приповзла на чуже свято життя».
Її донька гидко й пихато захихотіла, прикриваючи рота долонею. «Мамо, їй, мабуть, удома їсти нічого, от і прийшла сюди до татка на фуршеті підгодуватися». До них уже прямував Сергій Бондаренко, тримаючи в руках келихи із шампанським.
На його випещеному обличчі блукала переможна усмішка. Помітивши, що довкола них починають збиратися репортери з телекамерами, він по-господарському обійняв дружину й доньку за плечі, голосно звертаючись до преси: «Панове журналісти, піднімімо келихи за добробут моєї родини. Наші підприємства процвітають, ми задаємо нові стандарти в цьому місті. А хто не вміє чесно конкурувати, залишається на узбіччі життя». Він глузливо кивнув у бік Марини. Колишня підприємиця затулила обличчя рукою, ковтаючи сльози образи.
Пан Бондаренко тим часом із задоволенням повернувся до об’єктива телекамери й заповзято почав вихваляти трест та його найближчі перспективи на тлі блідої, беззахисної Марини. Вона стояла посеред цієї блискучої зали, не знаючи, куди сховатися від пекучого, несправедливого приниження. Невже це була пастка? Невже Андрій не приїде? Цієї миті залою прокотився гомін здивування, розмови стихли, музика урвалася, а об’єктиви всіх камер водночас повернулися до парадного входу.
До зали впевнено ввійшов статний чоловік у смокінгу. У пронизливих очах палала незламна сила. Це був Андрій Коваленко. Він не звертав уваги на натовп, що завмер від подиву.
Його погляд був спрямований лише на Марину, яка стояла у своїй розкішній вечірній сукні. Андрій підійшов до неї, тепло й ніжно обійняв за плечі, захищаючи від ворожих поглядів. Марина відчула, як її огорнуло забуте відчуття захищеності.
«Пробач, що змусив чекати, Марино. Я обіцяв, що ти сяятимеш», — промовив він, а тоді повернувся до занімілого від шоку Сергія. Обличчя пана Бондаренка за частку секунди стало землисто-сірим, а келихи із шампанським випали з його тремтячих пальців і розлетілися на друзки.
Пані Савченко поруч із ним перелякано гикнула, притиснувши руки до грудей. Андрій ступив уперед і рішучим рухом забрав мікрофон із рук розгубленого репортера. Він повернувся просто до телекамер, які транслювали захід наживо.
«Добрий вечір, шановні пані та панове, — заговорив Андрій, і його голос пролунав у притихлій залі. — Я — Коваленко Андрій Михайлович, законний засновник і власник тресту „Мостобуд“. Кілька років тому мій так званий партнер Сергій Бондаренко скоїв підлий злочин. Він одурманив мене, силоміць утримував у заручниках, вимагаючи переписати бізнес, а потім, вирішивши, що я помер, закопав у лісі. Я вижив і сьогодні повернувся, щоб зірвати маски з цього чудовиська та його поплічників». Залою прокотився оглушливий гомін…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
