Гнів, який Оксана успішно придушувала весь день, нарешті вирвався на волю. Але це був не той гнів, що змушує бити посуд. Це була холодна, розважлива лють мисливця, який бачить свою здобич у прицілі.
— Отже так, Степане Олеговичу. — Голос Оксани дзвенів металом. — Змінюємо маршрут: до тієї орендованої будки, де нас чекає гора несплачених рахунків, ми не їдемо. Повертайте до моїх батьків.
Свекор кинув на неї короткий поважний погляд і крутанув кермо.
— Зрозумів тебе. Поїхали додому.
Тим часом у ресторані «Лазурний Ківш» розгорталася фінальна битва за соціальний статус. Роман орендував невелику VIP-залу на годину. Більше не дозволяв ліміт на кредитці. На столі височіли три страшенно дорогі страви з морепродуктів, винятково для картинки, а по краях сором’язливо тулилися найдешевші тарталетки, принесені тіткою Наталією в пакеті із супермаркету.
На стіні висів величезний плазмовий екран, до якого Роман уже десять хвилин намагався під’єднати свій телефон. Світлана Аркадіївна металася залою, поправляючи стільці й наказуючи Наталії втягнути живіт.
— Так, дівчатка, коли Бірґіт під’єднається, сміємося легко, невимушено, — командувала свекруха, поправляючи намисто. — Говоримо про високі матерії. Ромо, келихи наповнив?
— Наповнив, мамо, — сопів Роман, наливаючи в кришталь газовану мінералку з крапелькою яблучного соку, щоб у кадрі це скидалося на вінтажне шампанське.
— Готово. Під’єдную! — вигукнув він, натискаючи кнопку.
Екран блимнув, і на ньому з’явилося обличчя Бірґіт. Двоюрідна сестра сиділа на відкритій терасі. Позаду неї гойдалися пальми й вгадувався краєчок басейну. На ній був простий, але бездоганно пошитий шовковий халат, а в руках вона тримала чашку з найтоншої порцеляни.
— Боже, Світланочко, привіт, — протягнула Бірґіт приємним грудним голосом. — А чого ви всі такі святкові? У вас карнавал?
Світлана Аркадіївна розтягнула губи в переможній усмішці, придушивши бажання огризнутися.
— Здрастуй, люба, у нас свято. Ми відзначаємо появу спадкоємця. Поглянь, який ресторан. Поглянь, які морепродукти. Ми замовили все найкраще, щоб відсвяткувати цю подію в колі обраних.
Бірґіт підвела брову, відпиваючи каву. Її погляд ковзнув по тарталетках у кутку столу.
— Приголомшливо, Світлано, просто принадність. А де ж сама молода мама? Де малюк? Я думала, ви покажете мені мого троюрідного онука.
— О, вони незабаром будуть, — і оком не моргнувши, заявив Роман, встромляючи своє обличчя в кадр. — Оксана з малюком їдуть орендованою машиною класу люкс. Ми вирішили, що їм потрібен повний комфорт без зайвої метушні. Вони ось-ось під’їдуть.
— Так, так, — підхопила свекруха. — Ромо, а нумо наберемо Оксаночку відеозв’язком, виведемо її на екран поруч із Бірґіт…
