Вони кидали сумки на полиці, не дивлячись, кого зачеплять, сміялися на весь голос, матюкалися так, ніби вагон був їхнім особистим двором. Старі підібгали ноги. Мати хлопчика посадила сина ближче до вікна й поклала руку йому на плече. Чоловік в окулярах удав, що читає, хоча літери давно розпливлися. У таких місцях люди швидко розуміють настрій сусідів: хто вип’є і засне, хто буде дошкуляти розмовами, а хто приїхав шукати владу над будь-ким, хто слабший.
— Нижню мені, — проревів наймасивніший, коротко стрижений, із товстим ланцюгом на шиї. — Нагору не полізу. Мене там хитає.
— Тихіше ти, Лосю, — захихикав худий із гострим обличчям і неспокійними очима. — Зараз народ прокинеться, скаржитися почне.
Він говорив навмисне голосно й одразу ж відкрив пляшку об край столика. Піна хлюпнула на лінолеум. Бабуся здригнулася, хлопчик обійняв іграшку, чоловік в окулярах підняв очі й одразу опустив. Вагоном пройшла невидима хвиля: люди відчули загрозу й обрали старий спосіб виживання — не рухатися, не дивитися, не бути поміченим.
Марко лежав із заплющеними очима. Зовні він здавався втомленим пасажиром, але всередині вже працювала холодна звичка оцінювати обстановку. Четверо. Алкоголь, збудження, відсутність дисципліни. Головний — Лось: маса, нахабство, звик тиснути першим. Худий, якого називали Штирем, дрібний і злий, ударить нишком, якщо вирішить, що йому нічого не буде. Двоє інших — підтримка, не думають, але виконують. Прохід вузький, розвернутися ніде. Якщо щось трапиться, працювати доведеться впритул.
Він змусив себе зупинити цей розрахунок. Він їхав не на завдання. Обіцяв собі не втручатися, не відповідати на кожну гидоту ударом, не жити знову в режимі загрози. Це лише поїзд. Вони нап’ються, пошумлять і заваляться спати. У потяга є начальник, зв’язок, зупинки, поліція на великих станціях. У мирного простору мають бути мирні механізми захисту. Марко хотів повірити, що вони здатні працювати без нього.
Але такі люди рідко зупиняються самі. Спочатку було пиво. Потім дістали горілку. Розмови ставали дедалі бруднішими, сміх — гучнішим. Лось розмахував шматком ковбаси й розповідав, як «поставив на місце» якогось чоловіка біля кіоску. Штир під’юджував, повторював останні слова, реготав тонко й плював лушпиння від насіння просто на підлогу.
Ярина з’явилася в проході зі стосом свіжої постелі. Вона зупинилася трохи віддалік, випрямила спину й заговорила твердо, хоча пальці в неї тремтіли:
— Молоді люди, приберіть пляшки й говоріть тихіше. Уже пізно, люди відпочивають. Спиртне у вагоні розпивати не можна.
За столиком стало тихо. Не мирно — саме тихо, із липкою паузою, в якій зазвичай зріє напад. Чотири пари очей повільно повернулися до неї. Лось оглянув провідницю з голови до ніг і широко, недобре посміхнувся…
