Тим часом Оксана сиділа на кухні з Миколою Андрійовичем і пила чай. Після пережитого напруження тиша здавалася майже оглушливою, але поступово між ними зав’язалася відверта розмова. Микола зізнався, що давно не розумів, чому така досвідчена бухгалтерка після основної роботи приходить до його фірми мити підлогу.
Спочатку він вирішив, що Оксані терміново потрібні гроші через борги чи іншу серйозну причину. Його дивувало й те, що здоровий чоловік не здатен сам утримувати сім’ю. Попри сумніви, Микола погодився взяти Романа водієм, бо хотів полегшити життя тихій жінці з сумними очима.
Кілька разів він збирався запитати, чому вона працює на двох роботах і що відбувається в неї вдома. Щоразу зупиняв себе: вони були недостатньо близькі, а втручатися в чужу сім’ю він не вважав можливим. До того ж Оксана трималася обережно, ніколи не скаржилася і не говорила про себе зайвого.
Колеги теж нічого не знали. Зате поведінка Романа доволі швидко розповіла про нього більше за будь-які зізнання. Той майже не приховував зрад і навіть пишався своїми успіхами.
Щойно він заходив до кімнати, де працівники збиралися на перерву, як невдовзі звідти долинав гучний сміх. Роман охоче ділився історіями про свої знайомства й міркуваннями про жінок. Одні слухачі веселилися, інші часом заздрили, а Микола відчував лише дедалі сильнішу відразу.
Йому було боляче бачити, як Роман нехтує Оксаною, принижує її і не цінує ні турботу, ні довіру, ні красу. Сам Микола давно вважав привабливою кожну рису її обличчя. Іноді він навмисне затримувався в офісі, щоб хоча б кілька хвилин побачити Оксану після закінчення її основної роботи.
Вона слухала, не вірячи, що красивий, розумний і стриманий чоловік говорить усе це саме їй. Оксана й сама не раз потай милувалася Миколою, але навіть у найсміливіших мріях не припускала, що може йому подобатися. Укорінена за роки невпевненість знову змусила її згадати про ваду губи.
— Для мене це мила й незвична риса, — тихо сказав Микола Андрійович. — Я часто ловив себе на бажанні поцілувати ваші губи. Але ви були дружиною іншої людини, і перейти цю межу я не мав права.
Вони довго дивилися одне одному в очі. Слів більше не потрібно було: усе головне вже прозвучало в його зізнанні й у тому, як змінилося обличчя Оксани. До призначеного засідання залишалося дев’ятнадцять днів, і весь цей час формально вона ще вважалася дружиною Романа. Розмова затяглася до глибокої ночі, і вони так і лишилися сидіти поруч у кімнаті, поки накопичена втома непомітно не зморила обох…
Уранці приїхав Тарас. Він відчинив квартиру своїм ключем і з валізою в руці попрямував до кімнати, збираючись, як завжди, поцілувати сестру в ніс. На порозі брат несподівано зупинився.
Оксана була не сама. Вона спала, поклавши голову на плече Миколи, а той міцно й дбайливо обіймав її, ніби навіть уві сні боявся відпустити. Тарас беззвучно причинив двері й пройшов на кухню.
Він одразу впізнав чоловіка: це був той самий начальник Оксани, який напередодні зателефонував і докладно пояснив, що сталося, поки сестра плакала десь поруч. Тарас вирішив не будити їх. Після пережитого Оксана вперше за довгий час спокійно спала поруч із людиною, якій довіряла.
Поставивши валізу біля кухонної стіни, брат згадав обіцянку, дану Романові під час весільного тосту. Ламати йому ноги Тарас, можливо, не стане, але залишити зраду без відповіді теж не збирався. Він тихо вийшов із квартири й подався шукати колишнього приятеля.
