Оля сиділа біля вікна, задумливо дивлячись на вулицю, де мирно шелестіли дерева під легким вітром. Думки про майбутнє весілля переповнювали її свідомість, але десь глибоко всередині жила тінь минулого, яку вона ніяк не могла відпустити. Сергій, ніжно притискаючи її до себе, тихо промовив: «Олю, послухай, а може все-таки краще запросити твою маму на весілля? Адже це особлива подія, таке буває лише раз у житті.
Можливо, це стане приводом, нарешті, залишити всі образи позаду». Оля на мить задумалася, опустивши голову йому на плече. А потім після короткої паузи відповіла: «Ні, любий, я не хочу бачити її на своєму весіллі, і тим паче не буду себе до цього примушувати».
Сергій трохи наполегливіше продовжив: «Олю, але ж це твоя рідна мати, ти ж у неї єдина донька, може, час пробачити і залишити все в минулому? Це лише ваша гордість заважає вам. Хіба ти не розумієш?» Оля важко зітхнула і з ледь помітною гіркотою в голосі продовжила: «Сергію, я дуже тебе кохаю, але прошу тебе не лізти в цю частину мого життя. Нікого з моєї родини тут не буде, вони не заслужили такої честі».
Ці слова викликали у Сергія тривогу, змусивши його на мить завмерти. Він відчував, що в минулому Олі є щось дуже важке, але боявся торкатися цієї теми далі, щоб не зіпсувати їй настрій у такий важливий момент. Сергій познайомився з Олею в невеликому кафе, на вечірці у спільних знайомих.
Оля ще була студенткою і навчалася в інституті. Того дня її однокурсник якраз запросив її на свій день народження. Вона була веселою, яскравою, розумною дівчиною і привертала до себе увагу всієї чоловічої половини гостей.
Сергій теж не залишився осторонь, йому також дуже сподобалася Оля. Він був студентом того ж вишу, тільки вже закінчував останній курс. Протягом навчання в інституті він зустрічався з різними дівчатами, і багато з них по-справжньому йому подобалися.
Але через короткий час, навіть якщо стосунки були ідеальними, ці дівчата показували своє справжнє обличчя. Вся справа в тому, що хлопець був із дуже заможної родини. І всі друзі про це знали.
