Із туману один за одним виринули три чорні позашляховики з проблисковими маячками та емблемами внутрішньої безпеки. Влетівши у світло фар, вони різко загальмували. З-під коліс повалив дим, на мить затягнувши все узбіччя. Двері розчахнулися, і з салонів вискочили люди в камуфляжі та цивільному одязі. Кожен їхній рух був точним, швидким і жорстким.
Данилюк і Мельник не встигли вимовити ані слова. За кілька секунд обидва вже стояли, притиснуті до капота власної патрульної машини. «Зброю кинути! Руки за голову! Працює внутрішня безпека!» — скомандував кремезний чоловік у шкіряній куртці. Олена знала його — це був майор Михайло Романенко. Ігор намагався посилатися на впливового тестя й кричав, нібито жінку затримали з підробленими документами, та його голос тонув у металевому брязкоті наручників, що замикалися на зап’ястках.
Павло більше не опирався. Він ніби весь обм’як, усвідомивши, якого повороту набули події. Олена відчинила дверцята й спокійно вийшла з машини. Поправивши куртку, вона підійшла до патрульного позашляховика та підняла свої недбало кинуті документи.
«Олено Андріївно, дозвольте доповісти». Романенко підійшов до неї та віддав честь. «Група прибула за вашим викликом. Обох інспекторів затримано, записи з відеореєстраторів вилучено, усе, що сталося, зафіксовано». Обличчя Данилюка було притиснуте до холодного металу капота. Він витріщив очі, і в них уперше з’явився справжній жах.
Полковник? Коваль? У свідомості Ігоря спливли нещодавні чутки: до місцевого управління дорожньої поліції призначили нову начальницю — жінку, яка приїхала з великого міста. За нею закріпилася репутація «залізної леді», котра лише за місяць очистила попереднє управління від корупціонерів.
Він ніяк не міг повірити, що ця жінка приїхала старою машиною, вдяглася в просту куртку й опинилася рано-вранці на забутій ділянці траси. «Олено Андріївно, ви не постраждали?» — запитав Романенко, уважно оглядаючи її. «Зі мною все гаразд, Михайле. А от ці двоє…» Олена вказала на Данилюка та Мельника. «Вони наочно показують, чому управління доведене до такого стану. Погрози, перевищення повноважень, спроба сфальсифікувати докази. І все це я побачила за кілька хвилин».
Олена наблизилася до Данилюка. Той тепер дрібно тремтів, а від його недавнього реготу не лишилося й сліду.
Ігор спробував щось вимовити, та Олена зупинила його одним жестом. «Інспекторе Данилюк, ви нещодавно назвали себе тутешнім законом, так?» — тихо промовила вона. «Тепер запам’ятайте: від сьогодні за дотриманням закону тут стежитиму я. А ви від цієї миті — підозрюваний у цілій низці грубих дисциплінарних і посадових правопорушень. І ще: я встигла помітити у вашій папці кілька незаповнених бланків, на яких уже стоять підписи понятих. Тепер вам доведеться пояснити слідчому їхнє походження». Данилюк заплющив очі, зрозумівши, що час його безкарності добіг кінця.
Олена не відчувала злості. Її охопило лише гірке розчарування. Вона приїхала, щоб вибудувати здорову систему, але починати, схоже, доведеться з розчищення бруду, що накопичувався роками. До узбіччя підходили все нові співробітники, які прибули на місце.
У повітрі відчувалося напруження, немов перед грозовим розрядом. Кожен, хто зараз стояв на трасі, уже розумів: те, що сталося, не обмежиться затриманням двох інспекторів. На їхніх очах починалося велике очищення…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
