«Глуши двигун. Документи — через вікно, а сама — негайно з машини. Ти що, не чуєш?» Старший лейтенант Данилюк щосили вдарив долонею по даху старої темно-синьої іномарки. Метал озвався важким гулом. З-під коліс патрульного позашляховика, що перегородив безлюдну трасу, ще сипався гравій, а над узбіччям висіла сіра курява.
Олена неквапом опустила скло. До салону відразу увірвався осінній холод, змішаний із запахами бензину та прілої трави. Була рівно шоста ранку. За обрієм лише займався світанок, забарвлюючи низьке небо в тьмяні рожеві відтінки. Наказу вона не виконала. Лише спокійно розглядала інспектора, на обличчі якого нудьга боролася з роздратуванням.
Її пальці міцно стискали кермо, та жоден м’яз на обличчі не виказував напруження. Другий патрульний, молодший, повільно обійшов іномарку ззаду. На його жетоні було написано «Мельник». Він із показною неквапливістю оглянув задню частину автомобіля, посвітив потужним ліхтарем крізь заднє скло, а тоді ліниво постукав кінчиком жезла по фарі, ніби перевіряючи її на міцність.
Данилюк тим часом нахилився майже впритул до відчиненого вікна. Від нього тхнуло дешевою кавою і тютюном. Примружившись, він оцінив непримітну куртку водійки, зібране у хвіст волосся та обличчя без макіяжу. У його очах вона була звичайною беззахисною жінкою за кермом — іще однією з тих, кого досить налякати, аби змусити нервувати й метушитися.
«Представтеся й назвіть причину зупинки», — промовила Олена цілком рівним голосом. У ньому не було ані страху, ані тремтіння. Вона навіть не повернула голови, і далі дивлячись перед собою.
Її незворушність зачепила Данилюка дужче за будь-яку грубість. Він звик, що жінки після такої зупинки починають виправдовуватися, квапливо тягнуться по гаманець або впадають в істерику. Олена ж сиділа геть нерухомо, непохитна, мов скеля.
«Причину їй подавай? Зараз ми її швидко знайдемо. На схожу машину є орієнтування. Та й узагалі, номери в тебе брудні, фари ледве світять, а сама ти надто зухвала. Виходь, оформлятимемо огляд. А потім, може, ще й на освідування з’їздимо. Вигляд у тебе невиспаний. Мабуть, уживала щось заборонене?» Він ухопився за дверну ручку й смикнув її на себе, та замок не піддався.
Різке клацання центрального замка в тиші пролунало майже як постріл. Мельник криво всміхнувся, наблизився до водійських дверцят і схрестив руки на грудях. «Ага, то ти ще й законних вимог не виконуєш? Розумієш, що за непокору ми можемо тебе затримати й доправити до відділку?» Павло сплюнув просто на асфальт.
«Виходь сама, поки ми тобі скло не вибили. Нам паперова тяганина не потрібна, але якщо вже так наполягаєш, матимеш цілу виставу». Лише тепер Олена повернулася до Данилюка й зустрілася з ним поглядом.
На її обличчі не було переляку. Вона дивилася холодно й уважно, як досвідчений лікар на давно занедбану хворобу. Від її уваги не вислизнула жодна деталь неохайного вигляду інспектора: верхній ґудзик кітеля був розстебнутий, взуття давно не бачило щітки, планшет із протоколами він тримав недбало. «Ви повинні належно представитися й чітко пояснити, які маєте законні підстави для огляду автомобіля», — сказала вона з тією самою стриманістю.
«Ви дієте всупереч регламенту». Від цих слів Данилюк наче повітрям похлинувся. Випроставшись, він рвучко поправив портупею та відступив, підкликаючи напарника.
«Чуєш, Пашко, вона ще й повчати нас надумала. Професорка знайшлася. Усе, громадянко, догралася. Зараз викличу евакуатор, твою машину відправимо на штрафмайданчик, а тебе візьмемо попід білі рученьки. Документи давай, хутко, бо за себе не ручаюся». Олена неквапом простягнула руку до бардачка. Разом із посвідченням водія вона дістала невелику папку зі щільної шкіри.
Олена розуміла, що перший робочий день легким не буде. Та навіть вона не сподівалася так швидко зіткнутися з нахабним беззаконням на новій посаді. Обидва патрульні вже перезиралися, без слів вирішуючи, як сильніше натиснути на самотню жінку посеред безлюдної траси. Данилюк раптом вихопив у неї шкіряну папку так різко, що її твердий край боляче вдарив Олену по пальцях…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
