Умовляння залишилися позаду — настав час діяти. Олена вже знала, що цього дня додому не повернеться.
Усвідомлення того, що вона не поступилася ані погрозам, ані чужому впливу, додавало їй сил. В актовій залі не залишилося вільних місць. Понад сотня співробітників у формі сиділи майже нерухомо; напружену тишу зрідка порушували шепіт і рипіння стільців.
Тяжке очікування відчувалося майже фізично. На сцені стояла порожня трибуна, а на великому екрані позаду неї вже показували записи з патрульних відеореєстраторів. Серед них були й кадри, зняті на 42-му кілометрі, де Данилюк кричав на Олену й замахувався на неї.
Коли Олена Андріївна Коваль увійшла до зали, останні голоси стихли. Вона неквапом піднялася до трибуни. Її спокійне обличчя нічого не виказувало.
Олена поглянула на присутніх. Одні квапливо відводили очі, інші зустрічали її погляд із викликом, а хтось дивився з ледь помітною надією.
«Кадри за моєю спиною — не просто дорожній інцидент, — почала вона, вказавши на екран із занесеною рукою Данилюка. — Це діагноз усьому управлінню й перевірка вашого сумління та професійної придатності. Я приїхала не читати вам моралі. Моє завдання — змусити систему діяти відповідно до закону».
Вона ненадовго замовкла, даючи кожному змогу осмислити сказане.
«Сьогодні вранці двоє співробітників вирішили, що службовий знак дозволяє їм принижувати людей і переступати закон. Вони помилилися. Обох затримано, і я простежу, щоб розслідування довели до кінця. Але справа не обмежується двома інспекторами. Ви знали про їхні методи. Знали про побори, покровительство й відкати — і весь цей час мовчали».
Залою прокотився невдоволений гомін. Нарешті хтось вигукнув із місця:
«А що нам залишалося? Система давно така. Проти течії не попливеш!»
Олена повернулася на голос. Говорив немолодий капітан зі стомленим обличчям.
«Капітане, будь-яка система складається з людей, — жорстко відповіла вона. — Коли люди перестають бути співучасниками, вона змінюється. Від цієї миті правила будуть іншими. Кожен співробітник пройде справжню переатестацію, а не формальну паперову процедуру: перевірку професійних навичок, аудит доходів і витрат, а також тестування на поліграфі. Ті, хто прийшов на службу заради легких грошей, можуть піти зараз. Пишіть заяву, якщо не готові до перевірки. Але звільнення нікого не позбавить відповідальності за вже скоєне».
За її знаком Романенко почав роздавати бланки заяв. Олена свідомо чинила на людей психологічний тиск. Вона розраховувала, що багато хто з тих, хто вагався, волітиме піти сам, полегшивши кадрове очищення, однак перевірка попередніх порушень однаково триватиме.
«На рішення у вас одна година, — завершила вона. — Ті, хто не здасть жетона, цим самим підтвердять готовність пройти перевірку за всією суворістю. Усі вільні».
Олена залишила залу в гробовій тиші. У кабінеті на неї вже чекав Романенко з папкою в руках. Повторна перевірка шафки Данилюка принесла нову знахідку: крім грошей, там лежав зошит із чорною бухгалтерією. У ньому значилися прізвища багатьох співробітників, які щойно сиділи в актовій залі, і серед них — Гончаренко.
Корупційна мережа виявилася значно ширшою, ніж припускала Олена. Однак страху вона не відчувала. Навпаки, напруження боротьби лише посилювало її рішучість. Олена розуміла: за годину на управління чекала буря звільнень…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
