Час тягнувся нестерпно повільно. Олена вивчала списки особового складу, коли Михайло Романенко ввійшов із чималою стосою заяв.
На його втомленому обличчі з’явилася похмура посмішка. «Результат серйозніший, ніж ми очікували, Олено Андріївно. Сорок дві людини подали рапорти на звільнення за власним бажанням. Серед них Гончаренко й майже весь відділ дорожньої інспекції. Пішли ті, кому справді було що втрачати».
«Сорок дві», — повільно повторила Олена, постукуючи ручкою по столу. Майже половина чинного складу вирішила піти за один день. Очищення почалося, але відразу постала нова проблема. «Кого ми завтра поставимо на зміни? Хто вийде на дороги замість них?»
«Резерв готовий. Я вже зв’язався з навчальним центром. Там є здібні випускники, які ще не звикли до тутешніх порядків. Залишилися й ті, хто справді прагне змін. Багато хто в залі не здав жетона, у них горіли очі. Вони роками чекали, що хтось наважиться розпочати це очищення».
Олена мовчки кивнула, подумки прораховуючи наступний хід. Стара гвардія не зникне без спротиву, а заяви були лише початком. Микола Петрович і його люди напевно готували удар у відповідь. Наче підтверджуючи її думки, на столі різко задзвонив телефон…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
