Вранці майстер, якому належало їхати до клієнтки, захворів. Заміну довелося шукати в останню мить, і Максим вирішив узяти виклик на себе. Він сів у новий позашляховик, перевірив адресу й вирушив до села, не здогадуючись, що дорога веде його не до чергової замовниці.
Що ближче він під’їжджав до потрібного місця, то дужче всередині зростало незрозуміле занепокоєння. Поля, вигин дороги, старі дерева — все здавалося водночас чужим і давно знайомим. Максим кілька разів сповільнювався, ніби пам’ять намагалася вхопитися за промайнуту деталь, але та відразу зникала.
Він зупинив машину біля хвіртки й вийшов. Було видно, що двір привели до ладу зовсім недавно: земля ще зберігала сліди праці, біля паркану лежали вирвані бур’яни. Вигляд будинку з протікаючим дахом викликав дивний тягар у грудях. Максим підійшов ближче, вдивляючись у вікна, і раптом зрозумів, що знає розташування кожної кімнати, хоча, наскільки пам’ятав, ніколи тут не бував.
Рипнули двері. Назустріч дрібними кроками рушила літня жінка. Максим повернув голову, побачив її обличчя — і пелена, що десять років приховувала від нього минуле, раптом здригнулася. Перед ним стояла та, чий голос питав уночі, що б вона сказала про його життя…
