— Мені вчора ввечері дзвонили. Просили приїхати. Ти вчора вдень був у банку, так?
Діма поклав планшет на диван.
— Був. Ну і що?
— Навіщо ти намагався переоформити кредит на мене?
Зависла тиша. Діма дивився на неї, Анна дивилася на нього. Секунди тягнулися болісно довго.
— Не знаю, про що ти, — нарешті сказав він.
— Не бреши мені! — голос Анни зірвався на крик. — Вони мені все показали. Заяву, новий договір, мій підроблений підпис.
Діма встав.
— Аню, заспокойся.
— Не кажи мені заспокоїтися! Ти підробив мій підпис. Ти намагався повісити на мене весь борг. Навіщо?
Він пройшовся по кімнаті, провів рукою по волоссю.
— Слухай, це не так страшно, як ти думаєш.
— Не так страшно? — Анна не впізнавала свій голос. — Сто п’ятдесят тисяч гривень, Дімо. Увесь кредит. Ти хотів, щоб я одна платила.
— Ну і що? — він різко розвернувся до неї. — Ти б і так платила. У тебе зарплата стабільна, ти акуратна, завжди вчасно все оплачуєш.
— Це не дає тобі права обманювати мене.
— Я не обманював. Я просто вирішив спростити схему.
— Підробивши мій підпис?
Діма замовк. Потім сів назад на диван, важко зітхнув.
— Гаразд. Добре. Я скажу тобі правду. — Анна завмерла. — У мене є плани на ці гроші. Інші плани.
— Які плани? Ми ж на відпустку збиралися.
