«Імперія» світилася так яскраво, ніби за її дзеркальними дверима не існувало ні порожніх магазинів, ні темних дворів, ні людей, які поверталися додому з порожніми сумками. Білі скатертини, важкі келихи, тиха музика, офіціанти з безшумними кроками — усередині панував окремий світ, де не питали, звідки в людини гроші, якщо вона вміла платити.
Тарас Литвин сидів в окремій кабінці, оббитій червоним оксамитом. Він святкував чергову батькову удачу й власне молоде безсмертя. Навколо нього тіснилися красиві дівчата, сміялися трохи голосніше, ніж треба, і ловили кожне слово. Тарас був п’яний не стільки від спиртного, скільки від звичного відчуття влади. Він дістав товсту пачку купюр і кинув її на стіл.
— Сьогодні гуляємо так, ніби місто наше, — сказав він, відкидаючись на спинку дивана. — Хоча воно й так наше.
Двері кабінки відчинилися без стуку. Тарас навіть не повернув голови.
— Де ви пропали? — роздратовано кинув він. — Я вже десять хвилин чекаю замовлення.
— Замовлення не буде, — відповів спокійний голос. — Буде рахунок.
Тарас обернувся. У дверях стояв не офіціант. Чоловік у старій темній куртці, сіре обличчя, очі, в яких не відбивалося світло люстр. Остап увійшов і повернув ключ.
Дівчата замовкли. Перша підвелася відразу, притискаючи сумочку до грудей. За нею встали інші. Вони не знали, хто прийшов, але страх, що йшов від цієї людини, пояснював усе краще за слова. За кілька секунд кабінка спорожніла. Тарас залишився сам.
Спершу він не злякався. Його світ перекладав будь-яку загрозу мовою сум, прізвищ і дзвінків. Він оцінював одяг, вік, можливу ціну. Людина навпроти не підходила ні під одну звичну графу.
— Ти хто такий? — усміхнувся Тарас, хоча губи в нього вже стали сухими. — Грошей хочеш? Бери.
Він жбурнув кілька купюр. Папір розлетівся по підлозі.
Остап переступив через нього.
— Я прийшов не по гроші. Я прийшов по плату. Пам’ятаєш Соломію Левченко? Дівчину, якій ти кинув гроші в інститутській їдальні.
Усмішка повільно зійшла з обличчя Тараса. Він упізнав риси. Упізнав прізвище. Упізнав смерть, яка раптом перестала бути неприємною новиною і стала людиною за два кроки. Рука метнулася до кнопки виклику охорони.
Остап виявився швидшим. Він змахнув зі столу посуд і келихи, схопив Тараса за піджак і жбурнув на стіл так, що той спиною врізався в страви, скло й розлите вино.
— Давай домовимося, — прохрипів Тарас. — Ти ж розумний. Я заплачу. Скільки скажеш. Квартира, машина, документи, від’їзд. Будь-яка сума. У кожного є ціна.
— Ціна? — перепитав Остап.
Він вийняв із внутрішньої кишені Тараса пачку грошей.
— Ти ними міряв людей. Ними хотів купити її страх. Отже, це і є те, що в тебе замість душі.
Він зім’яв кілька купюр і силою запхав Тарасові до рота. Той захрипів, забився, намагаючись виплюнути, але пальці Остапа стиснули щелепу, як залізний затискач.
— Ковтай, — сказав Остап. — Це твоя сповідь.
Тарас смикав ногами, бив підборами по оксамиту, очі його широко розплющилися від жаху. Остап не кричав. Він рухався рівно й методично, ніби не страчував, а завершував розрахунок. Папір перекрив дихання. За хвилину син впливової людини затих на столі серед розбитого посуду, дорогого вина й власних грошей.
Остап узяв пляшку коньяку, відпив просто з горла й вилив решту на мертвого.
— Решту залиш собі.
За годину біля «Імперії» блимали тривожні вогні. Роман Квітка стояв над тілом Тараса й похмуро дивився, як експерт витягає з рота мерця розмоклий папір. На обличчі слідчого не залишилося колишньої лінивої нудьги. Він починав розуміти, що це не бійка і не розбірка.
До нього підбіг блідий молодий співробітник.
— Майоре, Богдана Рубана знайдено в підвалі клубу. Мертвий. Експерти кажуть, його ламали професійно.
Квітка похолов. Шматки почали складатися в картину: убита студентка, біла машина, Кабан, Гаманець. Це була не випадковість. Це була черга.
— Перекрити виїзди, — рявкнув він. — Орієнтування на Остапа Левченка, капітана розвідслужби. Усім постам. Вважати небезпечним. У разі опору діяти жорстко.
Місто завило сиренами. Система, яка вчора не знайшла часу для мертвої дівчини, за одну ніч прокинулася заради своїх спадкоємців. Полювання розгорнулося у зворотний бік…
