За кілька днів гра стала по-справжньому нещадною. Того вечора Владислав зі страшенним скандалом звільнився з роботи й з’явився до нас. Він так сильно грюкнув вхідними дверима, що ледь не вибив скло, після чого зайшов до передпокою з картонною коробкою в руках. Усередині гриміли якісь офісні горнятка, органайзери й папки. Сховавшись у густому напівмороку сусідньої кімнати, я виразно чув кожну вимовлену ним фразу.
— Нащо мені гарувати на того придурка, якщо за якихось пів року ми всі станемо справжніми мільйонерами?! — самовдоволено проголосив він із порога й жбурнув коробку на підлогу.
Я мовчки слухав, як він, голосно регочучи, переказував Марині останню розмову з колишнім начальником.
— Той бовдур навіть не спромігся перевірити резюме, коли призначав мене керівником відділу! Половину дипломів і сертифікатів про закінчення престижних курсів я намалював у графічному редакторі, а він нічого не запідозрив! — сміявся Владислав, відверто пишаючись обманом.
— Владиславе, який же ти хитрий негідник! — жартома пожурила його Марина й захоплено захихотіла. Ані краплі осуду в її голосі не прозвучало — тільки щире захоплення його нахабством.
За кілька вечорів уся родина знову зібралася за великим обіднім столом, і я вирішив ще трохи натиснути на їхнє болюче місце. Мені хотілося остаточно з’ясувати, наскільки глибоко вже проросло й укорінилося коріння їхньої чудовиської жадібності.
— Знаєте, — ніби між іншим почав я, мляво перебираючи виделкою шматочки овочевого салату, — сьогодні лікар повідомив мені дещо дивне. Останні результати аналізу крові несподівано виявилися кращими. Він припускає, що запалення в легенях може бути не таким агресивним, як ми думали спочатку…
Виделка Марини з різким гучним дзвоном ударилася об дорогу порцелянову тарілку. Здавалося, гуркіт рознісся по всьому дому.
— Що? — Вона нервово прокашлялася, судомно натягуючи на обличчя дбайливий вираз. — Тобто… лікарі в клініках же нерідко помиляються. Не треба завчасно радіти й тішити себе марними надіями.
— Саме так! Марина цілком має рацію, — негайно втрутився Владислав, і його голос звучав надто напружено. — Немає нічого згубнішого для психіки, ніж хибна надія. Треба дивитися правді в очі й готуватися до найгіршого.
Я повільно кивнув із удаваною приреченістю й опустив погляд, хоча глибоко всередині відверто насолоджувався тим, що відбувається. Подумки я повертався до того, як уже почав розпоряджатися офіційно оформленим прибутком у триста тисяч. Новий блискучий дорогий автомобіль цілий тиждень чекав на мене на закритій підземній стоянці в місті. Просторий пентхаус був повністю обставлений дизайнерськими меблями. Поки рідні думали, ніби я щодня їжджу до онкологічної клініки на довгі болісні процедури, я спокійно пив смачну каву й насолоджувався своїм справжнім комфортним життям.
Часом у нічній темряві мене все ж трохи мучило сумління через такий грандіозний обман. Але останні сумніви зникли, коли близькі взялися готувати мій похорон. Якось увечері мама зняла з верхньої полиці серванта товсту картонну папку, набиту роздруківками.
— Ми вже підібрали тобі труну, сину, — цілком буденно й діловито повідомила вона, ніби йшлося про новий диван. На фотографії була найдешевша труна з пресованої тирси, оббита тонкою штучною тканиною. — Марина напише гарну прощальну промову. Покличемо всіх сусідів.
— Попередню угоду з похоронним агентством уже укладено. Ми домовилися, що повністю розрахуємося за послуги одразу після перерахування всієї належної компенсації, — солідно пояснив батько з виглядом досвідченого фінансиста…
