Цуценя не могло вдихнути повітря, довкола була вода й суцільна темрява. Малюк інстинктивно почав перебирати лапками, і його понесло кудись угору. Мить — і маленька мордочка виринула з каламутної води, хапаючи повітря, а потім знову занурилася в страшну безодню.
Але це цуценя було не з тих, хто здається. Воно знову й знову гребло лапками, щоб зробити черговий ковток повітря. Песик не знав, скільки часу минуло відтоді, як він опинився в цьому кошмарі.
Цуценя просто працювало лапами. Груди боліли від нестачі повітря, м’язи зводило судомою. Страх намагався скувати кожен рух, але інстинкт підказував, що зупинятися не можна.
Тому лапи й далі гребли. Воно не розуміло, як тут опинилося: заснуло поруч із мамою, а прокинулося від скавчання сестер і братів. Цуценят схопили чиїсь руки й закинули у великий мішок, потім його зав’язали й кудись кинули.
Цуценя боляче вдарилося, на його вухо наступила сестра, а хвіст віддавив брат. Малюкам було страшно, шумно, нічого не видно. Поверхня під лапами якийсь час тремтіла.
Моторошно тхнуло бензином і гумою. А потім тряска й шум скінчилися. У ніс ударив запах свіжого повітря, і почувся шум води.
Горловину мішка розв’язали, і цуценя кудись полетіло. Потім була вода. Темна, страшна й холодна.
Раптом малюка різко смикнули за шкірку. Воно перебирало лапами в повітрі й жадібно ковтало повітря. Його покрутили в різні боки, а потім грубий чоловічий голос сказав: «Та не пацюк це, а ти все своє».
— Я просто чув, що бувають річкові пацюки, які біля берега живуть, — виправдовувався інший чоловік. Цуценя поморгало й сфокусувало погляд на двох чоловіках перед собою. Один із них і далі тримав тварину за шкірку на рівні очей, тож цуценяті було зручно роздивлятися обличчя.
— То ті пацюки плавати вміють, а це що?
— Якесь цуценя, зовсім маленьке, і сил уже нема, щоб на плаву триматися, — сказав повний, кругловидий власник грубого голосу.
— Бідолашне, мабуть, упало. — Другий чоловік похитав головою. Його тембр більше сподобався цуценяті, та й зовні людина виглядала приємнішою за свого співрозмовника.
— Ага, упало, як же! — зареготав здоровило. — У цю річку постійно кошенята й цуценята випадково потрапляють, особливо наприкінці весни й на початку літа. Тому тут стільки раків водиться.
— У сенсі? — не зрозумів співрозмовник.
— Їх сюди звозять з усіх околиць. Там, трохи вище за течією, міст є. От із нього й падають усі тварини, що стали людям непотрібні.
Нарешті цуценя поставили на землю. Здоровило розвернувся й пішов кудись крізь високий очерет…
