Мати пояснила, що в сучасному світі про такі високі поняття говорять нечасто. Багато хто воліє обходитися і без гідних чоловічих вчинків, і без точних означень для них. Тим часом у чоловіка, на її думку, значно більше можливостей заслужити чужу гордість. Ним можуть по праву пишатися вірні друзі, колеги по роботі й люблячі батьки. Але найважливіше й найцінніше — щоб одного дня Андрієм по-справжньому пишалися його власні дружина й діти.
Таке уявлення прийшло до неї з батьківського дому. Бабуся Андрія часто й без прихованої гордості казала і доньці, і власному чоловікові, як високо його цінує. Мати не забула цих слів і хотіла, щоб син теж розумів їхнє значення. Тому розмова про майбутню родину Андрія була для неї не відстороненим повчанням, а продовженням того, що вона сама чула в дитинстві від своїх батьків.
Вона додала, що сама вже може з чистою совістю відкрито сказати: безмежно пишається сином. Андрій давно став для неї не лише головною життєвою опорою, а й найближчим і найвірнішим другом. Мати попросила його одного дня бути таким самим надійним фундаментом для власної родини, хоч рідний батько такого прикладу йому не дав. Розчулений Андрій відповів, що цей прекрасний приклад щодня показує вона сама. На очах у зазвичай сильної жінки з’явилися сльози. За все життя син бачив її заплаканою лише кілька разів і тому особливо запам’ятав ту розмову.
До того вона не стрималася на поминках діда, коли його старий фронтовий товариш підняв чарку й виголосив надзвичайно зворушливі слова про покійного. Пізніше материнське серце не витримало ще раз — у пам’ятний день, коли дорослий Андрій отримав новий документ і офіційно взяв дідове прізвище. Ці виняткові миті лишилися в пам’яті сина на все життя.
Оксана слухала, не перебиваючи, і від співчуття в неї болісно стискалося серце. Порівняно з її власною стабільною й благополучною родиною доля Андрія складалася значно важче й драматичніше. Водночас дівчина не могла перестати захоплюватися його матір’ю — жінкою, яка зуміла виростити сина, здобути освіту й досягти професійного визнання, попри пережиті труднощі. Тепер Оксана ясніше розуміла і спокійну гідність господині дому, і особливу довіру між матір’ю та сином. За легкістю їхнього спілкування стояли роки, коли їм доводилося бути одне для одного найнадійнішою опорою.
І тут Оксану ніби осяяло: мати Андрія все ще молода й вродлива. Вона подумала про чужу матір майже так само, як Марина колись міркувала про її батька. Чи могла ця жінка спробувати влаштувати власне особисте життя? Прямо спитати про це Андрія Оксана не наважилася. Як і в ситуації з батьком, серйозну й незручну розмову вона знову відклала на потім.
Роздуми довелося відкласти. Одного вечора батько повернувся з роботи незвично пожвавленим і оголосив довгождану новину: за два дні на заводі офіційно відкриють виробництво унікального медичного обладнання. Проєкт, якому він віддав кілька років, нарешті переходив від будівництва, монтажу й випробувань до повноцінної роботи. На церемонію запросили представників регіональної адміністрації, партнерських організацій, журналістів і делегацію клінічного комплексу.
Батькові належало виступати перед численними поважними гостями, а відкриття збиралися висвітлювати преса й місцеве телебачення. Він помітно хвилювався, розуміючи, що вітальної промови не уникнути. Практична Оксана заявила, що такій події треба відповідати, і скомандувала батькові показати, у що він збирається вдягнутися.
Батько спершу намагався відмовлятися, посилаючись на зайнятість, але під натиском доньки швидко здався. Оксана розчинила дверцята гардероба й уважно оглянула його вміст. Костюм дістав схвалення, до нього без труднощів можна було підібрати одну з краваток. А от сорочки дівчина забракувала, а вихідні туфлі назвала безнадійно старомодними.
Оксана говорила майже з Марининою безапеляційністю: надзвичайність ситуації, на її думку, вимагала жорсткого підходу. Наступного дня батько мав після роботи їхати не додому, а просто до великого торговельного центру. Там на нього збиралися чекати донька і, якщо вийде, Марина. Удвох вони точно не дозволили б йому поїхати, доки не купить нову світлу сорочку й відповідну пару туфель. Заперечення заздалегідь не приймалися.
Дізнавшись про операцію з порятунку гардероба, Марина негайно перенесла зустріч із Романом на дві години. Роман нещодавно познайомився з Оксаною і справив добре враження, про що вона чесно сказала подрузі. Тепер Марина зателефонувала йому, пообіцяла пояснити причину пізніше й долучилася до підготовки батька до церемонії з такою серйозністю, ніби йшлося про особливо важливий офіційний прийом.
Оксана тим часом перепросила перед Андрієм за перенесення їхньої зустрічі. Він не образився: сам збирався попередити, що проведе вечір із матір’ю. У неї намічався важливий робочий захід із багатьма керівниками, і Андрій потай записав її до майстра в салон краси. Допоміг приятель Олег, чия мама працювала там адміністраторкою. Син збирався особисто сидіти поруч і стежити, щоб його скромна, консервативна й не надто любителька таких процедур мама не втекла з крісла. Вдало збіглі плани Андрій запропонував прийняти без жалю, пообіцявши Оксані надолужити їхню зустріч.
Обидва закохані ще не розуміли, що того самого вечора готують своїх батьків до зустрічі одне з одним…
