Пізніше мати Андрія розповідала про церемонію як про несподівано яскравий вечір. Представницька делегація керівництва клінічного комплексу приїхала на завод великим мікроавтобусом. Поважних гостей урочисто зустріли біля прохідної й провели до просторої конференц-зали. Організатори відмовилися від традиційного столу для президії й залишили посередині широкий прохід для промовців. По один його бік розсадили приїжджих, по другий — працівників підприємства. Такий формат виглядав відкритішим і сучаснішим, хоча посад і офіційних осіб зібралося чимало.
На невисоку сцену піднялася ошатна ведуча й оголосила відкриття. Потім почалася низка заздалегідь підготовлених офіційних привітань. Говорили міський голова, представник галузевого відомства, директор заводу й заступник головного інженера. На щастя для слухачів, виступи були короткими й обходилися без надміру сухих цифр. Після них слово передали керівникові щойно відкритого виробництва.
На сцену вийшов високий, підтягнутий чоловік середніх років, одягнений модно, але без найменшої крикливості. Добре посаджений костюм, нова світла сорочка й неброська краватка виглядали бездоганно. Промовець тримався впевнено й не зазирав у папери. Двома точними фразами він розповів, як установлення й випробування медичного обладнання змусили заводський колектив відчути себе певною мірою медиками.
У короткій промові не було важкої офіційності. Керівник зумів ясно пов’язати роботу інженерів із медичним призначенням створеної апаратури й говорив про неї як людина, що знає виробництво зсередини. Мати Андрія слухала особливо уважно: саме клінічному комплексу належало працювати з результатом багаторічної праці заводського колективу.
Виступ не залишив у жінки жодного сумніву: перед нею грамотний інженер і сильний керівник, який чудово знає свою справу. Ще більше її вразила щира готовність виробничників допомагати медицині. Вона не могла пригадати іншого випадку, коли представники заводу пропонували таку допомогу з подібною зацікавленістю.
Церемонія тривала, але увага завідувачки відділення раз у раз поверталася до вже завершеного виступу. Вона не знала цієї людини, однак запам’ятала і дві її влучні фрази, і спокійну впевненість, з якою вона говорила про роботу колективу.
Увечері вона все ще перебувала під враженням. На кухні жінка докладно розповіла синові про виступ і зізналася, що машинально записала прізвище керівника та його контактний телефон. Із цими словами вона поклала перед Андрієм аркуш із цифрами. Він ковзнув поглядом по написаному без особливого інтересу — і тут же перечитав рядки, уже не вірячи першому враженню. Ще мить тому це були дані незнайомого заводського керівника, який зацікавив матір. Після другого погляду знайоме прізвище пов’язало випадковий аркуш із людиною, про яку Андрій чув майже щодня.
Прізвище належало Оксаниному батькові. Андрій іще не був представлений цій людині особисто, однак прізвище знав прекрасно, а ім’я пам’ятав із безкінечних теплих розповідей коханої дівчини. Її по батькові, утворене від того самого імені, не залишало місця сумнівам. Молодий чоловік знав напам’ять і місце роботи, і точну посаду Оксаниного батька. Чоловік, який так зацікавив його матір на заводі, виявився саме тією людиною, про яку Оксана незмінно розповідала з ніжністю й гордістю.
Андрій подумки всміхнувся неймовірному збігові й вирішив, що вже завтра неодмінно розповість про все Оксані. Матері він поки нічого не сказав. Молодий чоловік тактовно промовчав, зберігши відкриття до розмови з коханою дівчиною. Жінка й далі ділилася враженнями від заводського вечора й іще не знала, чиї саме дані записала до блокнота.
Сам Андрій тоді не знав, що історія вечора має і другу версію. Оксанин батько теж повернувся додому з думками про людину з клінічної делегації, однак його враження почалося не з імені й не з записаного телефону…
