Свої знання Андрій оцінював скромно — казав, що ледве дотягує до впевненої трійки. Мову він почав вивчати за компанію з матір’ю. Перед закордонним стажуванням їй потрібна була розмовна практика, потім вона опанувала й письмове мовлення, а син втягнувся слідом. Для нього це було не лише вправою. З дитинства він мріяв колись побачити південні міста далекої країни, про які багато чув від діда.
У дідуся в юності був друг-іноземець. Ще дитиною той опинився серед кількох тисяч дітей, вивезених із країни, охопленої громадянською війною. Юних біженців розміщували в нових родинах і спеціальних будинках. Одного з цих хлопчиків прийняла добра сім’я, тісно пов’язана з прабабусею Андрія й така, що жила по сусідству. Він швидко опанував місцеву мову, дістав домашнє ім’я Марк, але не забув рідної. Марк і майбутній дідусь Андрія росли майже нерозлучно, а згодом, навіть опинившись далеко одне від одного, підтримували листування до глибокої старості.
Саме Марк навчив діда Андрія перших іноземних слів. Багато років потому дід передав ці слова онукові разом з історіями про дитинство, війну й порятунок. Одного разу він показав маленькому Андрієві репродукцію знаменитого антивоєнного полотна, присвяченого зруйнованому місту. Хлопчик іще не міг зрозуміти всіх художніх символів, але жваво уявив випробування, що випали мешканцям цього місця. Відтоді далека культура перестала бути для нього набором картинок із підручника: за нею стояла реальна доля дідового друга, якого дитиною вивезли з країни, охопленої війною.
Слухаючи історію про дідового друга, Оксана остаточно перестала приховувати правду від самої себе: новий однокурсник подобався їй дедалі більше. Його захоплення далекою культурою виявилося пов’язаним не з модою і не з бажанням похизуватися знаннями, а з дорогою родинною пам’яттю. Розповідь лише доповнила те враження, яке вже створили спокійна мова Андрія, повага до матері й вірність пам’яті про діда. У кожній його відповіді Оксана чула не ефектну подробицю для нового знайомства, а частину прожитої родинної історії. Саме ця природність переконувала її сильніше за будь-які спроби сподобатися.
Усвідомивши свою симпатію, Оксана щосили намагалася не виказати її ні жестом, ні поглядом і поводилася з Андрієм так само, як з іншими. Однак приховати таке від «сканера» на ім’я Марина виявилося неможливо. Прониклива подруга розгадала сердечну таємницю чи не раніше, ніж сама Оксана встигла до кінця зрозуміти, що відбувається.
Виявивши цей радісний факт, Марина прийшла в захват. Залишившись з Оксаною наодинці, вона урочисто оголосила, що крига скресла, і міцно обійняла почервонілу подругу. Потім уже серйозно попросила її не поводитися, як страус, не ховати голову від очевидного й дати Андрієві зрозуміти, що симпатія взаємна. За твердим переконанням Марини, молодий чоловік справді був вартий уваги.
Оксана відповідала ухильно. Їй здавалося неможливим першою показати, наскільки він їй дорогий. Андрій дивився на ситуацію практичніше. На останній лекції він посунув до неї вирваний із зошита аркуш. Сидіти поруч і листуватися було смішно, однак говорити вголос при викладачеві вони не могли. На папері стояло пряме запитання: чи погодиться вона зустрітися з ним увечері — саме вдвох, без Марини.
Оксана прочитала записку двічі. Удруге слова не змінилися, хоча їй саме цього чомусь хотілося перевірити. Піднімати очі було страшніше, ніж відповідати. Вона все ж подивилася на Андрія й ледь кивнула. Він не всміхнувся широко, не привернув уваги сусідів, лише прикрив долонею аркуш і швидко написав наступну фразу: «О сьомій, біля твого під’їзду?» Оксана пошепки спитала, звідки йому відома адреса. Андрій приклав палець до губ, нагадавши про лекцію, і вивів, що знає навіть, куди виходять її вікна.
Андрій не пояснив, звідки знає її адресу й розташування вікон. Він лише знову вказав на цифру сім і питально подивився на Оксану, чекаючи остаточної відповіді. Відчуваючи, як палають щоки, дівчина підтвердила зустріч ще одним кивком. Коли пролунав дзвінок, вона першою вибігла з аудиторії, залишивши за спиною обурене Маринине запитання. Подруга швидко наздогнала її в коридорі, однак уперше за всі роки дружби Оксана так і не розповіла про майбутнє побачення…
