Повернувшись додому, Оксана за звичкою приготувала вечерю й дочекалася батька з роботи. Нагодувавши його, вона постаралася якомога недбаліше сказати, що ненадовго вийде прогулятися. Батько не став розпитувати й спокійно відпустив доньку. Оксана поки що не наважилася зізнатися, що йде на перше справжнє побачення з Андрієм, хоча сама ця прихованість уже здавалася їй незвичною після багатьох років цілковитої довіри.
Зачинивши двері квартири, Оксана подивилася на годинник: рівно сьома. На мить згадалися поради з романів — нібито дівчині належить запізнюватися, щоб не здатися надто зацікавленою. Ця гра видалася їй безглуздою. Якщо Андрій прийшов вчасно, чому вона має змушувати його чекати? Оксана швидко спустилася сходами й побачила його біля самого входу.
Андрій чекав біля самих дверей під’їзду й дбайливо тримав три кремові троянди, що струменіли тонким ароматом. Оксана завмерла: це були її улюблені квіти — ті самі, які найбільше любила мама і які батько подарував у день вступу. Звідки нова людина могла так точно вгадати? Спитати вона не встигла. Обоє водночас ступили назустріч одне одному, і Андрій ніжно її поцілував.
Вони не бачилися лише кілька годин після закінчення лекцій, однак обом здавалося, ніби минула ціла вічність. Пізніше Оксана повернулася додому й поставила троянди в красиву кришталеву вазу на кухонному столі. Коли батько пізно ввечері прийшов із роботи, його втомлений погляд одразу зупинився на букеті. Він повільно наблизився, уважно вдивився в бутони й раптом різко відсахнувся, ледь утримавшись на ногах.
Збліднувши, він спитав, звідки взялися мамині троянди. Вранці батько їздив на кладовище й приніс дружині точнісінько такі самі. Відмінною особливістю тих бутонів була одна незвичайна пелюстка, формою схожа на серце. Оксана помітила подібну деталь іще біля під’їзду, коли вперше побачила Андрія з букетом, але тоді вирішила, що схожість підказує уява. Тепер на ту саму пелюстку вказав вражений батько.
Оксана й сама не знала, як пояснити дивовижну схожість. Чи було це простим збігом, чи Андрій теж любив саме такі троянди? Жодної відповіді вона не мала. Від цих думок дівчину знову накрила тепла хвиля ніжності й світлого смутку.
Першою збивчасту розповідь про те, що сталося, звісно, почула Марина. Уважно вислухавши подругу, вона з поважним виглядом дала стосункам своє офіційне схвалення, обійняла Оксану й оголосила, що програма-мінімум успішно виконана. Театральність не приховувала її щирої радості. Потім Марина витримала ефектну паузу й нагадала про програму-максимум: що відбувається з особистим життям батька? Оксана тяжко зітхнула. Їй було майже фізично ніяково почуватися щасливою, поки татові вечори лишалися такими самотніми. Саме тому вона досі не познайомила чоловіків і навіть не розповіла батькові про Андрія.
Далі мовчати було не можна. Андрій кілька разів кликав Оксану додому, бо хотів познайомити її з матір’ю. Зробити це можна було лише в рідкісний вихідний. У новому клінічному комплексі тривали організаційні труднощі, пацієнти надходили постійно, і мати Андрія майже щодня затримувалася. Навіть запланований відпочинок міг закінчитися дзвінком із відділення.
Оксана боялася знайомства сильніше, ніж зізнавалася. Мати сама виростила Андрія; їхня близькість була очевидною в кожній його розповіді. А що, як нова дівчина їй не сподобається? Оксана не сумнівалася, що Андрій не дозволить її принижувати, але сама думка стати причиною сварки між сином і матір’ю здавалася нестерпною. Вона приміряла ситуацію на себе: чи змогла б спокійно прийняти людину, яка стала б між нею й батьком? Саме це порівняння робило тривогу такою гострою. Оксана знала ціну близькості, що виникла після спільної втрати, і тому мимоволі уявляла будь-яке нове почуття не доповненням до родини, а загрозою усталеному зв’язку.
Страх був несправедливим і до Андрія, і до його матері. Ніхто ще не вимагав від Оксани боротися за місце в чужій родині. Навпаки, Андрій розповідав удома про кохану дівчину й хотів познайомити двох важливих для нього жінок. Але власна прив’язаність до батька підказувала Оксані найболючіший сценарій. Вона боялася не прямої неприязні, а вибору, за якого синові довелося б захищати одну близьку жінку від іншої. Відповіді на внутрішні запитання не було. І все ж наближався день, коли відкладати зустріч уже було неможливо…
